"Близько 4 тисяч доларів витратив на мене китайський уряд", — каже київський карикатурист Володимир Казаневський, 59 років. Він безкоштовно на чотири дні літав до Китаю на IV Міжнародну виставку коміксів. Його карикатура "Без назви", на якій воронам чіпляють медалі зі смажених яєць, потрапила у трійку найкращих.
— За перемогу отримав металевий кубок у вигляді чотирьох драконів, що тримають чашу. Його поштою прислали в коробочці з червоного дерева. Крім мене, такі ж кубки дали карикатуристам з Ірану і Південної Кореї. Ми були єдиними іноземцями, яких запросили на цю виставку. Було ще 50 найкращих китайських художників.
Виставка проходила в місті Джасін за 80 км від Шанхая. За китайськими мірками, це невелике місто: лише чотири мільйони жителів. У Шанхаї живе понад 20 млн осіб.
— Для місцевих жителів я був справжнім дивом. Іноземні туристи не часто навідують це місто. Китайці реагували на мене, як на прибульця. Якось я зайшов у магазин сувенірів. Мене одразу ж обступили молоденькі дівчата, почали щипати за боки, сміятися й примовляти: "Ні, ти в нас щось купиш, купиш." Довелося взяти якусь бездєлушку.
Комуністичний Китай нагадує Радянський Союз. Опівдні на вулицях немає жодної людини. Усі працюють.
— Наступного дня о восьмій ранку перед сніданком я вирішив прогулятися й був нажаханий. Тисячі китайців на велосипедах, електромопедах їхали на роботу. Це наче повінь. Перейти дорогу неможливо. Коли вони поспішають, не дотримуються правил дорожнього руху й не зважають на світлофори.
На церемонії відкриття виставки в міській бібліотеці було багато піонерів. Піонервожаті водили їх виставкою, діти зупинялися біля кожної карикатури й організовано сміялися.
— Мене самого нікуди не відпускали. Дали перекладача від мерії — молоду дівчину, яка знала англійську й китайську. Коли я розповідав їй, що теж колись жив при комунізмі, і що без нього мені зараз живеться краще, вона аж зашарілася. Більше ми цієї теми не торкалися. Одного разу я спитав, яка в неї зарплата, вона відповіла, що точно не може сказати, що вона з"ясує і завтра мені скаже. Відповіді так і не отримав.
Ціни в Китаї не високі. За $10 на таксі можна об"їздити весь Шанхай.
Після виставки карикатуристів повезли на екскурсію в китайське село. У країні лише 10 сіл, які дозволено показувати туристам. Два селища неподалік міста Джасін схожі на китайську Венецію. Вісьмома вулицями-каналами плавають човни — джонки. Вони нагадують гондоли й мають керманича з веслом. Одна така джонка може одночасно перевезти до 15 осіб. Будинки в цих селищах двоповерхові, з чорною черепицею на дахах, низькі.
— Думаю, це пов"язано з тим, що Китай розташований у зоні з високою сейсмічною активністю. На головній площі одного із селищ — китайська опера, де грають і співають лише чоловіки. Сцена розташована просто на площі, тому всі охочі можуть стояти й дивитися оперу. Цей вид мистецтва популярний у Китаї. Людей у той день на площі збирається близько тисячі. Вони з"їжджаються з усієї країни.
Обід на вісьмох осіб обходився організаторам у $140. Пригощали китайською їжею, бо містечко не туристичне.
— Тут і пригодилися мої навики їсти паличками, а от карикатуристу з Ірану не пощастило. Зазвичай, йому знаходили ніж і виделку, а в одному з ресторанів не знайшли. Шукали всім персоналом хвилин 20, а потім принесли черпак. Сказали, що більше нічого в них немає. Довелося йому їсти зубочистками.
Їдять у Китаї неспішно. Обід може тривати понад 2 год.
— Вразили смажені горобці. Їх так сильно підсмажують, що вони стають хрумкими. Але найбільшим делікатесом у Китаї вважається нарізаний скибочками й підсмажений п"ятачок поросяти.
Тістечок і тортів китайці не їдять
Рис на столі є завжди. У Китаї його вживають замість хліба. Пригощають шматочками м"яса десяти сортів і соусами. Ще подають стебла рослин. Їх не їдять, а смокчуть. Рослини мають солодкуватий сік, тому їх подають замість десертів. Тістечок і тортів китайці не їдять, лише фрукти. Живуть довше, бо їжа здоровіша.
Популярний чай із пшениці. Горілку роблять із рису. Але у вищому світі заведено пити вино. Рисове вино жовтувате, на смак нагадує херес і має міцність 14°С. У бочках його витримують десятки років.
— Сувенірів додому багато не віз. Лише дипломи й альбоми з карикатурами. І дружині шовковий халат купив за 100 доларів. Він такий легкий і тонкий, що здається, крізь вушко голки може пролізти.
3 
1
Коментарі