Кожна сім'я в Албанії має бетонний бункер

В Албанії Володимир Іващенко був із друзями минулого літа. Їздили власним легковиком. Запросили місцевого гіда.

— Громадян України пускають без візи. Якщо хочеш штамп у паспорт на згадку, треба дати митнику 20 євро (200 грн — "ГПУ") хабара. Поки ми стояли в черзі на албанській митниці, нашу машину обліпили циганки з дітьми. Звісно, хотіли грошей. Гід попередив, що жебракам не можна нічого давати. Інакше не відчепляться, проситимуть ще і ще. Біля митниці великий щит "Ласкаво просимо в Албанію" англійською. У затінку щита сидять ще п'ятеро циганок із дітьми, — розповідає Володимир Іващенко, 32 роки.

Спершу Володимир із друзями заїхав у Шкодер, місто на березі Скадарського озера.

— Посеред халуп зводять 5-зіркові готелі. Всюди нові мечеті. Комуністи були проголосили Албанію атеїстичною країною. Мечеті зносили. В багатьох улаштовували громадські туалети. Тепер будують знов. Половина албанців — християни. У Шкодері є одна православна церква. Поряд казино. Юрби дітлахів оточують туристів, лізуть у сумки і кишені. За часів комуністичної влади кожна албанська сім'я мала збудувати собі бетонний бункер на випадок війни. Досі збереглися 750 тисяч бункерів. Тепер у них ночують жебраки. Самі албанці живуть в обшарпаних 5-поверхівках.

У дорогу друзі взяли євро. Поміняли в обміннику по 139,5 леке за 1 євро. Туристичну карту країни купили в інформаційному центрі за 1,3 тис. леке, це 9 євро. Там продають і албанські сувеніри. Майже всі із зображенням національного героя Скандербега. Він очолював повстання проти османської Туреччини. На ринку поряд друзі купили стиглі великі персики по 50 леке за кіло. Це 0,35 євро. Шаурму у вуличних кафе продають по 150 леке, 1,1 євро. Півлітрова пляшка води — 52 леке, 0,4 євро.

— Магазини одягу торгують здебільшого секонд-хендом. Серед старого мотлоху ставлять столи. На них готують їжу. Тут же подають відвідувачам, — розповідає Володимир. — Середня зарплата в країні — менш як 200 євро. Працюють кілька підприємств. Більшість товарів завозять з Італії, країн колишньої Югославії та Греції. В одному кафе ми бачили вітрину з написом російською — "Товары Албании". Там стояли пляшки алкоголю. Бренді, вино в одну ціну — десь до 3 євро. Пиво — пів'євро. Ще стояла банка інжирного варення. Мабуть, то вся продукція країни.

Албанія простягається уздовж Адріатичного моря. Відпочивальників на березі немає.

— Жителі міст викидають у море сміття, зливають каналізацію. Всюди камінь. У липні-серпні розжарюється до 60 градусів. Рослинності обмаль. Влада розпорядилася висаджувати і доглядати дерева.

Столиця Тирана нагадала Володимирові Мінськ, столицю Білорусі. Широкі вулиці, білі будівлі, прикрашені барельєфами з комуністичною символікою. Обмаль магазинів і кафе. Центральна вулиця — просп. Матері Терези, уродженки Албанії. Вхід палацу з'їздів Комуністичної партії, тепер забороненої, забили дошками. Стіни обписали графіті та лайками. Перед палацом стояли пам'ятники Леніну, Сталіну та Ходжі — вождеві місцевих комуністів. Їх знесли 20 років тому. Вздовж проспекту також стоять стадіон, театр, кілька держустанов і парламент.

— Архітектура парламенту нагадує клуби в українських селах. Ми підійшли ближче. Одразу з'явився поліцейський: "Ви куди?". Пояснюємо англійською, що хочемо сфотографуватися. Поліцейський відходить до паркану і мовчки спостерігає. Поліцейські там на кожному кроці.

До головної мечеті Тирани дозволяють заходити жінкам у коротких спідницях та з непокритою головою. Роззуватися не треба. Площу перед храмом суцільно застеляють килимами для обіднього намазу.

— Ми запізнилися на 15 хвилин, не застали молитву. Килими якраз згортали.

×