Киянка Анжела Ревенко два тижні була в Ірані. З подругами відвідала вісім міст.
— Гарна зелена країна. Розкішні мечеті, — згадує 33-річна Анжела Ревенко. — Іранці веселі та щирі. Говорять англійською. Вулиці чисті. Між будинками дитячі майданчики і сквери. Люди там вечеряють.
У Тегерані всюди є вказівники англійською.
Долари поміняли в обміннику навпроти готелю. За $500 отримали близько 5 млн ріалів.
— Пачки грошей ледве вмістилися в рюкзаку. Відчули себе мільйонерками.
Жінки були у мармуровому палаці Голестан.
— Старовинні розписи, фрески та різьблення. Розкішний трон шаха з жовтого мармуру.
Каву в Тегерані не варять. Гарячий шоколад знайшли в ресторані європейської кухні. У туалетах немає паперу. Іранці підмиваються зі спеціального глечика.
— Паранджі там носять лише дуже віруючі жінки. Дівчата у джинсах або брюках. Ми купили собі чорний одяг — хіджаби. Зараз у них в моді великі начоси під кольоровими хустками. Вони ледве тримаються на голові.
У магазинах продають різні продукти. Але іранці постійно їдять рис і курятину, помітила Анжела. У містах часто зникає електрика. Тоді будинки освітлюють газовими світильниками. Готують на газових примусах. Іранці називають їх пікніками.
— Живуть десь так, як ми в часи застою. Мало багатих та мало бідних. Меблів мало, сплять на підлозі. Стіни поштукатурені, їх не білять. Підлога бетонна, але застелена килимами. Лампочки звисають зі стелі без усяких абажурів. У всіх є мобілки й дешеві машини. Іранці дуже хочуть дружити з Європою. Багато їдуть на заробітки в Емірати чи Канаду. Жаліються, що можуть витурити звідти будь за що. Свого президента називають божевільним.
Ми бачили у Тегерані поліцію моралі, — додає. — Підходили до парочок і питали, хто вони одне одному. Пару, яким було років по 18, кудись повели.
В Тегерані є інтернет-кафе. Працівники підходять подивитися, які сайти дивляться відвідувачі. "Твіттер", "Фейсбук", "ВКонтакте" заборонені.
— Зате порносайти відкриваються без проблем. По телевізору показують криваві бойовики. А секс, навіть поцілунки, вирізають.
З Тегерана до Шираза подруги летіли 1,5 год. Квитки на літак брали по $30.
— У чайхані в Ісфахані викурили кальян. Там були самі чоловіки. На нас косилися, але не виганяли. За купівлю і продаж пива можуть посадити. Зате конопля росте просто на вулицях. Місцеві її не курять. Беруть ароматизований опіум із Пакистану. Молоді ховаються у підворіттях, старі не соромляться.
Для візи треба мати знайомих іранців
Візи видають в аеропорту Тегерана. Коштують 50 євро.
— Ми заповнили заяву. Там треба записати приймаючу компанію або ім'я і телефон друга в Ірані. Ми вписали адресу готелю. Митник почав вимагати контакти друга або компанії, бо інакше не дасть візи, — розповідає Анжела Ревенко. — Інші іноземці у черзі мали іранських друзів. А ми ні. Поруч стояв іранець. Написав в анкеті свій телефон. Митник це помітив. Вигнав його з аеропорту. Телефон закреслив. Ми згадали, що в літаку якийсь іранець дав нам візитку. Переписали його номер в анкету. Митнику сказали, що не хотіли турбувати друга о четвертій ранку. Він подзвонив йому і дав нам візи.
1 
1
Коментарі