"Хлопчик їде на свині й гризе людську руку". Микола Несправа прожив два тижні з людожерами

 

Священик із Дніпропетровська Микола Несправа з друзями побував на острові Нова Гвінея. Він лежить північніше Австралії.

— Тубільці досі живуть, як первісні люди, — розповідає 42-річний Микола Несправа.

Із Києва вилетіли на початку серпня. Добирались два дні з чотирма пересадками. В Індонезії за $2,5 тис. найняли гіда-папуаса. Він служив у спецназі. Після армії охрестився і взяв ім'я Ісаак.

— Прилетіли в містечко Декай. Аеропорт — похилений сарай із фарбованих дощок. Наш багаж викидають на дерев'яний віз із величезними колесами. Двоє папуасів тягнуть його до сарая. Звідти через віконце забираємо наші рюкзаки. Попід стінами стоять рядами місцеві. Прийшли порозглядати білих, пояснює наш гід. Усі в подібній до військової формі й бронежилетах. Однострій у Новій Гвінеї — ознака причетності до влади.

Ісаак повів до поліції. Мандрівники написали розписки, що йдуть у джунглі добровільно й не матимуть претензій до уряду в разі загибелі. Їм видали дозвіл вирушити до місцевості, де живуть дикі племена.

— Це щоб знати, в якому казані вас шукати, — сміються поліцейські. — Торік було 30 випадків канібалізму.

У Декаї один готель. Стіни з фанери, дах із бляхи. У кімнаті — шафа й столик. Спали на підлозі. Через шпарини пролазять гекони. Розчепіреними пальцями чіпляються до стелі, ловлять москітів.

Українці чотири дні йшли пішки у землі племені короваїв. Джунглі — суцільне болото. Місцями вода сягала грудей. Дощ ллє безперестанку. Знайшли селище короваїв. Хати вони ставлять посеред боліт на 10-метрових палях. Сусідні племена називають їх "людьми, що живуть на деревах". У будинку 4х6 м живе сім'я з дітьми, собаками і свинями. Вилазять по зарубках на стовпах. Тварин і дітей піднімають у кошиках на мотузках.

— Діти кричали зі страху, як нас бачили. Папуаси — чорні. Ми для них схожі на мерців. Але потроху осміліли, торкали нас за ноги, руки. Ми роздали жувачки. За чотири дні повернулися в те селище. Діти прибігли, повідкривали роти. Усі чотири дні жували гумку.

Ми питали в короваїв, чи бачили вони раніше білих людей. Був один старожил, який бачив. Сім років тому він не повернувся з лісу.

У болотистих джунглях мало тварин. Короваї полюють на звірка кускус, подібного до тхора. Добувають крохмаль з деревини сагової пальми. Варять страву, наче на кисіль. Банани збирають зеленими, бо не дозрівають через постійні дощі.

— Готують у вугіллі. На смак, як печена картопля, — продовжує Микола. — Маленьких чорних свиней тримають у хатах. Свинину їдять тільки на весіллях. Наречений платить за дівчину п'ять свиней. Ще дарує кожному чоловікові її племені ножі, кинджали, луки, стріли, списи. За вбивство можна відкупитися двома поросятами. Ми купили одне порося. Папуаси запекли його нам на камінні.

Племена, що живуть ближче до цивілізації, переходять на гроші. За 13-річну дівчину дають 5 мільйонів індонезійських рупій, $6,2 тис. Якщо за два роки вона не народить дитину, чоловік має право забрати гроші назад.

— Короваї мають по кілька жінок. В одній хижці живуть кілька сімей. У племені ялі чоловіки й жінки з дітьми живуть нарізно. У селах ми бачили окремі будинки, чоловічі й жіночі. Дитина живе з матір'ю до 4 років. Потім її забирають. Вихованням займаються старійшини. Чоловікам заборонено сходитися з жінками чотири-п'ять років після пологів. Так регулюють кількість населення. Якщо плем'я розростеться, будуть голод і хвороби. Дитину, народжену раніше строку, вбивають. Мисливці ділять здобич на все плем'я. Кладовищ у них немає. Раніше з'їдали полонених і померлих родичів. Стариків не видно. І так ще в кількох племенах. Ми розпитували, як ховають мерців. Відповідають — "Не в землі й не в воді". У дитини з народу астмати ми бачили дерев'яну іграшку — хлопчик їде верхи на свині й гризе людську руку.

У селі народу дані українцям показали мумію воїна. Тіла там обмащують глиною, запікають на вогнищі й ховають у склепі. У племенах канібалів Микола Несправа прожив два тижні.

×