– Чому моя дитина має слухати цю гидоту? – волає подруга Таня до водія маршрутки Рівне–Кузнецовськ.
Уже 50 кілометрів у вуха пасажирів ллється російський тюремний шансон. Найінтелігентнішою з репертуару була пісня "Русская осень". Таня з донькою повертаються з лікарні, де дитина проходила обстеження.
– Пийте заспокійливе! – гаркає водій. Однак звук у магнітолі прикручує.
Наступні 50 кілометрів їдемо в тиші. В очах переважної більшості пасажирів читається вдячність.
– Бач, усім заважав той музнепотріб, але вголос мене ніхто не підтримав. Якби шофер не послухався, я до ранку звільнила б його з роботи: розписала б цю історію по сайтах і соцмережах, вказавши номери маршрутки. Бач, яке безсовісне – окупантські пісні крутить, – каже Таня. – В лікарні було повно хлопців у камуфляжному одязі, проходять медогляд перед мобілізацією. Сумно, а одночасно й душа радіє: є кому у бій за Україну, за нашу пісню йти, не ховаються від повісток.
– За українську пісню вбивали й у глибокому бандерівському тилу. Так сталося у Львові з композитором Ігорем Білозіром. Він теж просив вимкнути російські пісні у кав'ярні, за що отримав пару ударів кастетом. І вічний спокій, – долучається до розмови сива жінка із сусіднього сидіння.
Кілька кілометрів, що залишаються до українського міста, названого на честь радянського терориста Кузнецова, слухаємо шурхіт коліс об асфальт.
– Вночі обстріляли з гранатомета військкомат у Рівному, щойно повідомили в теленовинах! – це знову Таня.
Кричить у слухавку й вириває мене з обіймів вранішнього сну.
1 
1
Коментарі
10