Поверталися в неділю з концерту до Дня хрещення Русі. Неподалік виходу з території музею Вітчизняної війни тіточки, намагаючись створити атмосферу свята, продавали святу воду, розлиту в пляшки й закорковану заводським способом. Певно, бракує мені віри. Бо не наважилася ту воду купити, ще й єретично подумала: "Хтозна, з яких кранів її наливали!". Та й куплена за гроші свята вода вже наче й святість свою втрачає.
Провівши кумів до метро, ми з чоловіком вирішили прогулятися. Пішли через Маріїнський парк аж до стадіону "Динамо". Звернули на Петровську алею, далі — на Паркову дорогу. Дійшли до Аскольдової могили.
Доки намотували мандрівне коло Печерськом, настала ніч. Ми блукали алейками цвинтаря і вдихали пахощі останнього літнього зілля. Біля хреста пам"яті Героям Крутів із декількох свічок в закритих свічниках, горіла лише одна. Мабуть, вітром задуло. Давай ми ті свічки запалювати. Ледь встигли запалити, вперіщила така злива, що доки ми здолали зо п"ять метрів до церкви, були мокрі як хлющ. Стояли обабіч біломармурової Матері Божої. Дивилися, як дощ ллє по дерев"яних сходах при ротонді й дивувалися, що вогники в захищених свічниках горять рівненько, майже не коливаючись.
Давай ми ті свічки запалювати
Злива вщухати не збиралася. На горизонті — жодної машини. Лило так, що готові були побачити на дорозі швидше човен, ніж якусь автівку.
Та не ночувати ж на Аскольдовій могилі! Ми кинулися в дощ. І за якусь хвилину біля нас спинилася машина. Рясно поливаючи сидіння водою зі свого одягу, ми жартували про водія, що він янгол.
Настрій був, мов після хрещення. Шкода лише, не мали куди набрати дощової води, щоб узяти з собою і скропити хату.
1 
1
Коментарі
1