Усе життя моя бабця добувала їжу "і дзьобом і лапками". Її батьки опинилися в Україні на початку ХХ століття завдяки політиці Пілсудського. Кажуть, були досить заможні. Після бабциної смерті односельці пліткували, буцімто в Броні на подвір"ї сховане золото. За життя бабця лише усміхалася: "Нехай собі кажуть". А завдяки фамільним коштовностям їй удалося пережити голодомор 33-го. Оминаючи військові кордони, пішки йшла до Білої Церкви чи до Узина, де обмінювала пару золотих сережок на буханець.
1943 року моєму дідові вдалося на кілька днів вирватися із фронту додому в останню, як виявилось, відпустку. Дід приїхав брудний із раною на грудях, в якій кишіли воші. Баба Броня, вагітна саме моїм татом, не могла відпустити діда з дому, не нагодувавши. Але чим?
Через село проходила тоді лінія фронту. Дід із двома старшими доньками, моїми тітками, ховався в погребі. А вагітна Броня удвох із кумою вирушила "на промисли". Неподалік гуділи гармати, селом бігало схарапуджене, напівбожевільне теля, ризикуючи нарватися як не на німецьку, то на совєцьку кулю. Кумасі загнали його в повітку, де баба Броня випробувала себе в ролі різника.
Дід перед смертю наївся
Усі хатні баняки були заповнені тушкованою телятиною. А дід перед смертю наївся.
Улітку 1999-го я приїхала з телевізійниками знімати про бабу Броню сюжет. Вона сиділа в халабуді біля хати, лущила золоту кукурудзу і скидалася на імператрицю в королівській скарбниці. Я взяла у неї на згадку кілька качанів, які й досі прикрашають мій балкон.
Торік прилетіло два голуби і трохи понадзьобували кукурудзу. Я подумала, що це душі баби Броні та її куми. Набридли їм нектар із амброзією, які в раю дістаються без зусиль. Прилетіли попоїсти своєї кукурудзи.
1 
1
Коментарі
7