Свиня в калюжі

 

Коли мала 3 роки, батьки вирішили, що годі їздити перевідувати мене до бабці в село. Час робити з дитини киянку.

Задля мене мама влаштувалася в дитячий садок. Та працювати вихователькою у групі власної дитини було "не положено". Я ж сприймала садок як утілення всесвітнього зла. Усвідомлення, що мама десь поруч, не рятувало мене від розпачу.

Для денного сну в садочку ставили розкладачки, які решту часу зберігалися в "чуланчику". Я щоранку благала маму забрати мене до себе в групу. Обіцяла зачаїтися в "чуланчику" між матраців і цілий день сидіти, мов миша, так, щоб ні завідувачка, ні жодне інше начальство мене не побачило. Мама частенько капітулювала.

Якось у садок навідався її брат. Мама відпросилася з роботи і забрала мене просто під час ненависного денного сну.

Мама каже, що навіть не сварилася

Дитсадок був навпроти станції метро Політехнічна, за будинком, перед яким ніколи не висихала здоровецька калабаня. Мене, мов мильну бульбашку, розпирало щастя свободи. Я відпустила мамину руку, зайшла на середину калюжі і радісно в неї сіла.

Що було далі, я забула. Мама каже, що навіть не сварилася, бо їй від несподіванки заціпило. Потім повезли мене до універмагу "Україна" і купили новий одяг.

Про калюжу є принаймні два крилаті вислови: сісти в неї і зі свинею у головній ролі. Не знаю, який із них мені більше пасує. Знаю лише, що після тієї пригоди життя покращало. Мама взялася за улюблене вчителювання. А мене почали залишати саму вдома. І я була щаслива аж до самісінької школи.

×