Задрімала серед білого дня, і з якогось дива наснилися відразу два театральні критики. Хоча я нічогісінько не тямлю в театрі.
Було це так. Сиділа я на якомусь збіговиську поруч із Сергієм Васильєвим і Віталієм Жежерою. Слово взяв Васильєв. Я зауважила, що він став більш струнким. Мене завжди хтось немов за язика тягне. Тому негайно на весь зал повідомила Сергієві своє спостереження. Він зміряв мене поблажливим поглядом. Аж раптом стілець піді мною заворушився і я злетіла. Політ був некерований. Зробила коло залою і спиною полетіла на публіку.
— Зараз налечу на Жежеру, — захвилювалась я і прокинулася.
Цілий день думала про сон. І надумала от що.
Раптом стілець піді мною заворушився і я злетіла
Мій молодший син захопився скейтбордингом. Скейт — то така дошка на чотирьох коліщатах. На ній здійснюють несусвітні трюки, які представники цього молодого спорту називають "фінтами".
Місяць тому син потягнув нас із чоловіком на справжній шабаш із назвою "Снікерс-урбанія". Там на роликах, скейтах, хитромудрих велосипедах гасала молодь. Під кінець дня нам рябіло в очах і ми ладні були заприсягтися, що представники цієї химерної субкультури — із дредами, ірокезами, голені, патлаті, із численним пірсингом — літають навколо нас на мітлах.
Я засумувала, що в мої шкільні роки не було таких екстремальних розваг. І якщо мені й судилося ще в житті "пофінтувати", то хіба що на стільці при комп"ютері. Бо вже начебто запізно опановувати премудрості скейтбордингу. А от театром захопитися цілком реально. Інакше, про що був сон?
1 
1
Коментарі
6