Ексклюзиви
Пʼятниця, 21 вересня 2007 17:07
Вікторія Стах
Вікторія Стах
Вікторія Стах

Шкільне завдання

 

Уранці застала дочку сумну й замислену. Виявилося, учителька загадала намалювати щось, у чому учні вбачають життєву небезпеку. І запропонувала варіанти: розтрощені автівки, огорнуті полум"ям літаки...

Я уявила, якими "оптимістичними" картинками починається у дитини день, і цілком непедагогічно порадила їй намалювати вчительку поблизу шкільної дошки — як ілюстрацію життєвої небезпеки. Настрій у малої відразу покращився, вона розреготалася і пішла до школи.

Мені щастило на вчителів-"оптимістів". Моя мама-вчителька все життя драматизувала дійсність. Коли я через застуду не йшла до школи, то тренувалася ставати "на шпагат". Мама, збираючись на роботу, добре поставленим учительським голосом гукала:

— Не роби цього! Роздерешся, і нікого вдома не буде!

Кіт розбив термометра

Так, нібито є різниця: роздертися при свідках чи наодинці з власним нежитєм.

Якщо ми з сім"єю кудись їдемо, мама телефонує раненько, поки всі сплять, і просить обережно переходити дорогу. Коли я знову нагадую, що ми не в лісі чи в глухому селі, вона обурюється з моєї легковажності.

Удень мені подзвонила приятелька:

— Катастрофа! Кіт розбив термометра. Півдня збирали у кімнаті ртуть!

— Ідея! — кажу я дочці. — Намалюєш дівчинку поблизу розбитого термометра.

— Навряд чи мені повірять, що це небезпека, — сумнівається мала.

Тоді я згадую, як років зо тридцять тому неподалік пам"ятника Слави в Києві натрапила на здоровезну калюжу ртуті й, досхочу в ній настрибавшись, розповіла про це батькам. Мама відреагувала напрочуд спокійно. Зійшла зі мною сходами та сказала:

— Ти диви! Справді ртуть, — і ми пішли гуляти далі.

Ми з дочкою кинулися телефонувати по консультацію до бабуні.

Зараз ви читаєте новину «Шкільне завдання». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода