Пʼятниця, 04 квітня 2008 16:47
Вікторія Стах
Вікторія Стах
Вікторія Стах

Самашечча

 

Знайома розповіла, як у маршрутці двоє парубків із пивом матюкалися і бешкетували. Інтелігентні зауваження їх лише підбадьорювали. В якусь мить жінку перемкнуло. Вона встала і гаркнула парубкам просто в обличчя, послуговуючись їхньою ж лексикою.

Пасажири заціпеніли, а парубки, округливши очі, пробурчали жінці, що вона "самашечча", і вийшли з маршрутки.

У мене було інакше. Я потягнула чоловіка на Татарку, в район мого дитинства. Хотіла показати вуличку на крутому узвозі, де ми з татом любили взимку з"їжджати на санчатах. Чоловік пручався, а я запевняла, що коли понад 30 років тому поночі сміливо гуляли тим узвозом, то зараз і поготів боятися нічого.

Метрів за 20 від його початку вуличку перекривала брама, за якою стояла будка охорони. Старих хатин не було: вздовж вулиці будувалися розкішні котеджі. Чоловік залишився чекати на горі, а я таки пішла вниз.

Раптом з усіх боків до мене почали наближатися пси. Їх було близько десятка і на приблудних вони не скидалися. Замість того, щоб злякатися, я раптом страшенно розлютилася. Здалося, що приватизували і загородили не вуличку, а все моє дитинство. Знаючи, що цього не можна робити, я зняла з плеча довгу парасолю, замахнулась і гаркнула:

З усіх боків почали наближатися пси

— Ану геть звідси!

Якусь мить пильно дивилася в очі пітбуля, який був найближче. Зрештою він потупився, розвернувся і почвалав геть. "Бригада" посунула за ним.

Я звела очі, побачила сполотніле обличчя свого чоловіка, і мені стало весело:

— Знаєш, той пітбуль сказав, що я — "самашечча".

Зараз ви читаєте новину «Самашечча». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

11

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода