Город моєї бабуні був схожий на квітник. Між рядками городини вона сіяла нагідки з чорнобривцями. Бабуня казала, що в кожної людини є зілля рідне їй, байдуже і вороже. Ще казала, що рідне я сама впізнаю, як захочу. А ворожі зілля, що росли в селі, показала. Одні вона категорично заборонила їсти — наприклад, заячу капусту і настурцію. До інших — навіть торкатися. Пояснювала, що з ними можуть упоратися лише мудрі. Розуміла, що це не про мене. Тож коли бачила під парканом блекоту — негайно втоптувала хижу квітку в землю.
Ще бабця вчила збирати лише те зілля, поряд з яким я виросла.
Пам"ятала про це, доки не прочитала книжку Тараса Прохаська "Інші дні Анни". Я так захопилася описаним у ній ялівцем і різними рецептами ялівцівки, що умовила чоловіка гайнути на кілька днів до Яремчі на дегустацію. Та жодної ялівцівки ми там не знайшли. Лише банальний імпортний джин.
Однак цілющі ялівцеві шишко-ягоди добряче вроїлись мені в голову. Тож коли натрапила на них у київському Ботанічному саду, негайно вирішила підлікуватися. На п"ятий день відчула, що моя шкіра мов попечена, ще й покусана комарами, а в голові — центрифуга. Кинулася до Інтернету і жахнулася. Із безлічі видів ялівцю я примудрилась зібрати чи не єдиний отруйний. Те, що "ялівцем козацьким" лікують шаленство матки, лякало найменше з його властивостей.
Я негайно вирішила підлікуватися
Сімейна гомеопатка насварила мене за самодіяльність і, серед інших ліків, призначила препарат на основі шпанської мушки.
— Та це ж потужний статевий збудник! — збентежилась я.— Мушу готових дітей годувати, а не нових робити.
— Після ялівцю шпанська мушка тобі не страшна, — заспокоїла лікарка.
Сиджу тепер у пухирях, схожа на сумну жабу. Хіба що не кумкаю. Їм шпанських мушок. І прислухаюся: чи бува не помудрішала?
1 
1
Коментарі