Ексклюзиви
Пʼятниця, 20 червня 2008 17:45
Вікторія Стах
Вікторія Стах
Вікторія Стах

Піти на війну

 

Нещодавно в Інтернеті Дмитро Корчинський написав, що "війна — це поезія, а мир — проза". В дитинстві я теж так думала.

Часто в червні я все ще маринувалась у Києві. Рятувалася книжками. А з визначних червневих дат пам"ятала Міжнародний день захисту дітей, бо мій перший кіт Жорик мав тоді день народження. А ще — день, коли "Киев бомбили, нам объявили, что началася война". Ближче до цієї дати бралась перечитувати "Четверту висоту", книжку про взірцеву радянську дівчину Гулю Корольову. Не розуміла, в чому саме варто брати з неї приклад. За рівнем шкідливості й некерованості ми з нею були мов рідні сестри. Схоже, на приклад заслуговувало лише те, що Гуля добровольцем пішла на фронт. Моя мама вважала інакше. Вона казала, що свідомо посиротити маленького сина — це не героїзм, а чистісінький егоїзм. Та я однак шкодувала, що війна закінчилася задовго до мого народження. Інакше б теж повела солдатів у бій і героїчно загинула. Бо не шкода померти молодою, проживши таке дитинство, як Гуля.

Я рано народила сина

Коли мені було стільки ж років, як Корольовій на початку Другої світової, то гарячих точок на планеті не бракувало. Добровольцем на якийсь фронт цілком могла б вирушити. І сина народила рано, тож було кого залишати, щоб потім пишався мною. Але чомусь така ідея не спала мені на думку.

Можливо, Гуля Корольова мала аж таку гостру потребу в бойових діях, бо не писала віршів. Або їй уже не вдавалося, як у дитинстві, займатися тим, що справді подобалось. Мріяла бути акторкою, але після школи подалася вчитись на меліоратора. Мабуть, обравши цей прозаїчний фах після такого яскравого дитинства, вона не придумала нічого кращого, як піти на війну.

Зараз ви читаєте новину «Піти на війну». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

29

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода