Пʼятниця, 11 квітня 2008 15:02
Вікторія Стах
Вікторія Стах
Вікторія Стах

Перший грім

 

Перший весняний грім заскочив нас минулої суботи в Ботанічному саду. Нас із кумами скропив лише невеличкий дощ.

Коли гримить, чомусь завжди хочеться кричати, простягнувши руки до неба, як Дункан МакЛауд у фільмі про Горця. І я таки гаркнула у безлюдному місці. Бо куми до мене вже звикли, а інші відвідувачі Ботанічного могли б і злякатися. Вони й так добряче начудувалися, коли ми з чоловіком на одній із центральних алей щосили впиралися одне в одного спинами.

Скільки себе пам"ятаю, хоч би де була, чуючи перший грім, впираюся в стіну чи в дерево. Так роблять, щоб бути сильним і мати здорову спину. Стін поблизу не було, а дерева росли тоненькі. Ото ми одне одного й підпирали.

Кажуть, під час грому треба ще качатися по траві, щоб крижі не боліли, і битися головою об камінь, щоб не боліла голова. Та я на таке не наважилась. Бо у Київському ботанічному, тому що біля Видубицького монастиря, треба бути пильним.

Під час грому треба битися головою об камінь

Там ніби опиняєшся на перехресті природних стихій. Там органічно співіснують зграйки набожних тіточок і понурі шереги ґотів. А повз шикарні іномарки священиків тамтешньої церкви часом може пробігти справжня дика лисиця.

Мій чоловік не вірить у прикмети. Але, повернувшись із Ботанічного, я сказала, що народжені у страсну п"ятницю, як оце я, володіють даром зцілення. І він дозволив мені лікувати його алергію, що виникла на якийсь пилок.

Уявіть собі: я вилікувала її гомеопатичним миш"яком і молодою кропивою, насмиканою у тому ж Ботанічному.

Зараз ви читаєте новину «Перший грім». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

3

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода