Пʼятниця, 15 серпня 2008 17:21
Вікторія Стах
Вікторія Стах
Вікторія Стах

Грушка

 

Зайшла недавно в селі до маминої сестри. Вона вже прабаба, хоч не така й стара. Але хворіє. Сидимо на веранді, аж заходить дівчинка-підліток. Питає, чи не треба води витягнути.

Цікавлюся, чия то дівчинка.

— Сусідська, — каже тітка й показує в бік крайньої хати.

Нові сусіди з"явилися вже тоді, коли я перестала навідуватися в село так часто, як колись. А колись там жили дві сестри. Не з місцевих. Колгосп постановив відрізати для них шмат подвір"я в мого діда. Бо путньої землі було небагацько: далі йшов грузький берег.

Коли я розпитувала про сусідок, дід нервувався, махав рукою і йшов. А влітку взагалі в сусідський бік не дивився. Бо разом із частиною подвір"я сусідам перейшла розкішна груша.

Сестри не любили груш: ті падали з дерева й розбивалися. Багацько потрапляло в загородку до свиней. А під кінець серпня свині об"їдалися так, що вже на ті грушки не реагували. Тільки оси навколо роїлися. А мені так кортіло грушок. Але, щоб попросити в сусідок, не було й мови.

Останнім аргументом у неї була задерта спідниця

На кутку їх не любили. Не тому, що були чужі, і не через дідову грушку. Казали, що сестри завидющі та сварливі. Надто старша. У неї останнім аргументом була задерта спідниця з оголеною "кормою".

Померла стара з переляку. Ішла по воду, а біля її подвір"я на гірці саме стояла вантажівка. Гальма не витримали, й вона рушила. Баба це помітила, й у неї не витримало серце. Хоч машина ледь зачепила їй ногу.

Потім усі забули і про бабу, і про грушку. Я й сама згадала про омріяне колись дерево лише побачивши дівчинку, яка носить моїй тітці воду й допомагає заганяти курчат на ніч. Але чомусь не пішла за хату подивитися: стоїть іще та груша чи вже її зрубали.

Зараз ви читаєте новину «Грушка». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

7

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода