Пʼятниця, 29 лютого 2008 14:33
Вікторія Стах
Вікторія Стах
Вікторія Стах

Фарширована качка

 

У дитинстві мене мало цікавили прилавки гастрономів. Головне, що улюбленого морозива завжди мала досхочу. У цьому продукті батьки мене не обмежували. Навіть застуду лікувала морозивом.

— Тільки одну порцію — не більше! — суворо казала мама, витягуючи термометр з-під моєї гарячої пахви.

Переконана, що завдяки морозиву я ніколи в житті не мала ангіни.

Із дефіцитних продуктів харчування, які з"являлися у нас на свята, пам"ятаю шпроти і цукерки "Пташине молоко". Цукерками я ні з ким не ділилася. А шпроти мені подобалися значно менше, ніж фарширована качка. Особливо смакувала її хрустка бурштинова шкуринка.

Такий дефіцит, як чорна ікра, до нас не потрапляв. Але я мала однокласницю, мама якої працювала в офіцерській їдальні. Запрошуючи мене в гості, приятелька діставала з холодильника кав"яр і їла його ложкою з літрового слоїка.

— У мене зрєніє, — казала вона, знімаючи з підборіддя ікринки.

Ікра засохла в холодильнику, і її викинули

Вигляд ікри не збуджував мого апетиту. Раділа, що маю кращий зір, ніж в однокласниці, й не мушу їсти цю бридоту.

Якось татові зробили операцію і мама "дістала" для нього стограмову баночку чорної ікри. Виписавшись із лікарні, батько приніс її додому: "Хай діти їдять". Ми її не їли, бо вона була для тата. Зрештою ікра засохла в холодильнику, і її викинули.

Недавно мені раптом так захотілося фаршированої качки, аж снитися почала. Пішла в супермаркет. Навіть м"ясо страуса було, а вже ікри різної — скільки завгодно. І хоча б одна качечка. Хоча б така, яких називали колись "синіми птахами". Нема.

Зараз ви читаєте новину «Фарширована качка». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

5

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода