Завжди більше подобалося дарувати подарунки, ніж отримувати. Бо мені ніхто не подарує, чого я найдужче хочу. Навіть найближчі родичі не умовлять цьоцю Тофілю знайти для мене на горищі дідів ковальський молот. Мрію про нього, відколи діда не стало. А всі думають, що я жартую.
Друзям дарую те, що сама хотіла б мати, крім дідового молота. Хоч дарованому коневі в зуби не дивляться, інколи відчуваю, що подарунки мої ні в тин ні в ворота.
Коли з сім"єю вперше приїхала відпочивати на озеро Світязь, мені страшенно сподобалися лучани, на дачі в яких ми гостювали. А ще — їхнє подвір"я зі стилізованою під чумацький віз лавою.
Захотілося зробити їм щось приємне. У Шацьку на базарі продавали курчат. Я купила п"ятьох і повезла дарувати. За два тижні ми поїхали додому. Господарі на дачі бували наїздами. Тож до осені мусили влаштовувати при курчатах вахту. Потім везли їх у причепі свого "жигуля" до Луцька, де обдарували пернатою живністю знайомого мешканця приватного сектору.
Я купила п"ятьох курчат
Наступного року, зрозумівши, що господареві подобається прикрашати обійстя різною етнічною екзотикою, я почала думати про свій внесок в інтер"єр. Якось на затоці побачила угрузле в пісок металеве колесо, іржаве й фактурне. За трудового життя воно, мабуть, виконувало якусь дуже важливу функцію, інакше не було б таке важелезне. Шпортаючись об болотяні купини, поперла трофей до хати, де гордо бебехнула його до ніг господаря й витерла рукою мокре чоло.
Розпитавши, де я його знайшла, Іван Миколайович пояснив, що такі штукенції місцеві рибалки використовують замість якорів. І це колесо комусь належить.
Повертати поцуплений трофей на місце я не мала сил. Колесо досі сором"язливо ховається під возом. Щороку, побачивши його, відводжу погляд.
1 
1
Коментарі