Не так давно ми випадково познайомилися з чотириюрідним братом мого чоловіка. Новоспечений родич виявився легким на підйом. Час од часу Антончик, почепивши на плечі синтезатор, мов пташка, зривається зі свого рівненського гнізда і їде мандрувати автостопом. Іноді залітає до нас.
Приїхавши, тицяє нам літрові пляшки з рівненським "жигулівським" і мерщій сідає за антикварне фортеп"яно нашої доньки. Інструмент ставиться до родича трохи насторожено, трохи перелякано, але загалом шанобливо. Під Антоновими пальцями він двигтить, підстрибує і видає звуки, що заглушують будівництво за вікном та ремонтні роботи в сусідських квартирах. Коли Антон приєднується до фортеп"яна і починає співати голосом Роберта Планта, сусіди дзвонять у двері й цікавляться, коли родич нарешті поїде.
На балконі звили гніздо ластівки
Коли брат їде, за ностальгійні співи, вмостившись на бильцях балкона, береться наш кіт. Він страшенно боягузлива істота. З усіх гостей не боїться лише Антона. Ніяк не могла допетрати, що ж у них спільного.
Якось, повернувшись із чергових мандрів, родич вивісив в електронному "живому журналі" світлину своїх нових квартирантів. За його відсутності на балконі рівненської багатоповерхівки звили гніздо ластівки. Я спершу заздрила. У нас же ластівки ніколи не поселяться, бо на балконі весь час пантрує кіт. А за останнього візиту Антона мене раптом осяяло. Ці два чорнявці — Антон і наш кіт — страшенно схожі на ластівок. І відразу захотілося намалювати ноти, які я бачила в дитинстві. Там би на п"яти дротах серед інших нот-ластівок сиділо б іще двійко химерних голосистих ноток: патлатий і бородатий Антончик та чорний кіт у білій маніжці.
1 
1
Коментарі
5