Перед постом виникає нестримне бажання нагодувати сімейство скоромним. Так, щоб наїлися аж до Різдва. Це мов розтягнута в часі репетиція свята. Один тиждень — холодець. Другий — домашня буженина. І щодня — різні сирники з медівниками.
Найбільше задоволення від цих буденних кулінарних витребеньок отримую сама. Бо на свята чомусь не встигаю їсти. Крім того, є право говорити про "білку в колесі". Мовляв, мама й за комп"ютером, і за плитою, а ви невдя-я-ячні!
Та всі мої старання — бліда подоба того, що встигала робити моя бабця. На сільських весіллях її призначали шеф-кухарем.
Вона крала в бабиних курей яйця
Куток, де вона жила, називався Кракузи. Там майже всі були родичами. Перед весіллям мало не на кожному подвір"ї щось пеклося-шкварилося. Бабуня Катя контролювала все: шишки з короваями, котлети з кручениками, голубці з ковбасами та кров"янку з ковбиками. Хоч би на яке подвір"я забігала я подивитися на кулінарний процес, баба була скрізь. І боронь Боже, якщо побачить якусь підлеглу кухарчиню простоволосою — негайна дискваліфікація.
Весільні страви були такі смачні, немов готувалися не на кілька сотень людей, а для романтичної вечері на двох. І я ніколи не бачила, щоб бабця спокійно сіла разом з усіма за стіл. Лише підносила, докладала, припрошувала, нарізала, доливала, прибирала.
Мама не надто любить готувати для великого товариства. Про "білку в колесі" я почула саме від неї, а не від баби Каті. Навряд чи тій сподобалося, якби про неї так сказали. Лісу поряд не було, тому вона не бачила білок. Зате на Кракузах іноді з"являлася куниця, схожа на білку хвостом. У колесі вона ніколи не бігала. До того ж, крала в бабиних курей яйця.
1 
1
Коментарі
1