23-річний Жан Беленюк — борець греко-римського стилю, син військового з Руанди та українки. 10 днів тому він переміг на чемпіонаті Європи. Змагання відбулися у Фінляндії. У півфіналі вибив із боротьби росіянина Олексія Мішина — шестиразового чемпіона Європи.

— Друг намовив записатися до секції боротьби, — каже Жан. — Він там займався. Я одразу відчув, що це — моє. Хоча доти ходив на баскетбол. Але його хотіли перевести на платну основу, а секція боротьби залишалася безкоштовною. Плюс від дому три зупинки.

Як мати відреагувала на таке рішення? Зазвичай матері намагаються віддавати дітей у секції або гуртки, де спокійніші заняття.

— Чим тільки не займався — футболом, карате. Навіть українські народні танці пробував.

Не склалося?

— Я негнучкий. Років 7 мені тоді було. Усі робили місток, розтяжки. У мене нічого цього не виходило, вчителі сміялися. Потім зрозуміли, що немає сенсу далі тягнути такого спортсмена.

Ваш батько з Руанди. У вас темна шкіра. Це було приводом для глузувань?

— Траплялося. Вистачало бійок, конфліктів. Я — екзотичний хлопець для цієї місцевості. Багато чого тоді не розумів, впадав у депресію. Але у мене дуже мудра мама, завжди знаходила слова підтримки. Зараз знаю, що такі речі загартували мене, навчили володіти собою. Я виробив імунітет. Не реагував на шпильки, не опускався до рівня кривдників. Зараз не уявляю, що мене може вивести з рівноваги.

У яких ви стосунках з тодішніми кривдниками?

— Життя у всіх склалася по-різному. Хтось працює, весь час у справах, отже, все нормально. А взагалі у нас не дуже благополучний двір. Учора поховали одного хлопця. Років на дев'ять за мене старший. Спився, алкоголік з десятирічним стажем. Пам'ятаю його з дитинства. Усе його життя пройшло під моїм будинком. Без пляшки не минало й дня. Дивуюся, як його організм стільки років витримав. Інших хлопців періодично бачу. На дитячих кривдах не зациклююся. Вони весь час цікавляться: як справи, як змагання?

Як удавалося виживати в 1990-х?

— Тоді не дуже замислювався про такі речі. Чого не скажеш про маму. Вона мене народила у 20 років і не могла зрозуміти — в якій країні. Адже з позиції сьогоднішнього дня ясно, що Радянський Союз тоді розпадався. Допомагала бабуся, вона вже пішла з життя. Проводила зі мною практично весь час, доки мама була зайнята — офіціанткою працювала. Це нас теж рятувало. Бувало, із 7 гривнями в магазин ішли. Звичайно, сім гривень тоді й зараз — різні гроші. Але тоді, коли на вечерю був якийсь йогурт і пара бананів, ми вважали, що день удався. Плюс бабусина подруга із села щось передавала. Із 4 до 5 років жив у Голландії, мати перебувала у цивільному шлюбі з місцевим.

Чим запам'яталася ця країна?

— Там ми мешкали у двоповерховому приватному будинку, а ще був "Мерседес". Але мене весь час тягнуло в Україну, в квартиру, де все було близько — туалет, ванна, кухня, не треба спускатися або підніматися на другий поверх. Плюс бабуся сумувала за мною. Тільки з часом я почав розуміти, що таке приватний будинок і достаток, пов'язаний із ним.

Якби на той момент були старші, напевно, не поїхали б звідти?

— Важко сказати. Пару років тому я виступав за один німецький клуб і місяць жив у невеликому містечку. За їхніми мірками — село, правда, з дуже хорошими дорогами, будинками і машинами. Але мені там нудно. Я вже звик, коли в нас їдеш на машині, тебе можуть "підрізати", вийти і почати розбиратися. Або якийсь п'яниця причепиться. Там такого немає. З одного боку, безпечно, спокійно. З іншого — нуджуся. Я звик бути постійно напоготові, контролювати все ліворуч, праворуч. І завдяки моєму виду спорту, і через життя в нашій країні.

Як батьки познайомилися?

— На весіллі в маминої подруги, вона виходила заміж за африканця. Мама постійно говорить: "Це була єдина любов у моєму житті".

Батька ж викликали на батьківщину як військовозобов'язаного, ще до того, як він закінчив тут навчання. Загинув в автокатастрофі. Пам'ятаю, прийшов зі школи, мама все розповіла.

На чемпіонаті Європи обговорювали політичні моменти?

— Виникали такі теми у спілкуванні з російськими хлопцями. Але ніхто нікого не ображав. Мій одноліток-росіянин увесь час повторював: невдовзі ви виступатимете за збірну Росії. Я посміявся, та й усе.

Олексія Мішина дуже поважаю. У будь-якій ситуації поводиться гідно. Програв — не програв, а руку завжди потисне. І вибачиться, якщо неправий.

Ви змагалися у різних регіонах України. Відчували різницю у ставленні до себе у Львові та Донецьку?

— Ні. Усе нормально. Пам'ятаю, перед виїздом на змагання до Львова нас лякали: не розмовляйте тут російською мовою. Ми спокійно говорили. Ніхто нам нічого не зробив.

Що потрібно, аби в Україні були мир і гідне життя?

— По-перше, має трохи заспокоїтися Росія. Точніше — Путін. По-друге, змінитися свідомість людей. Бо як можна боротися з корупцією, коли вона у нас у крові? Коли людина довго живе в стані "не намутиш — не проживеш", відмовлятися від цього важко. Теперішня молодь вже на порядок прогресивніша від тієї, що була 10–15 років тому.

Як нагородили за перемогу на чемпіонаті ­Європи?

— В Асоціації спортивної боротьби України дали невелику премію. І поки що все. Коли і скільки отримаю від держави — не знаю. За сьогоднішньої ситуації важко щось загадувати. Але в будь-якому випадку радий цьому титулу. Це початок шляху до моєї мети: виграти олімпійське "золото". Для мене це чи не єдина можливість вирішити житлове питання, адже ми з мамою живемо на 16 квадратних метрах.

У військкоматі на обліку стоїте?

— Так, звичайно. Можливо, вже й викликали. Давно скриньку не перевіряв. Треба буде воювати — піду.

Як вивчаєте суперників перед поєдинком?

— Інтернет доступний. Плюс спеціальний блокнот. Один із тренерів змусив мене його вести. Хоч я і запевняв, що все пам'ятаю. Переглядаю бої, роблю нотатки.

Що головне в режимі дня напередодні бою?

— Не спати вдень. Якщо справ багато, вночі й так спатимеш міцно. І гарно почуватимешся на час бою.

Боротьбу хотіли виключити з програми Олімпійських ігор. Чому?

— Після Олімпіади-2004 в Афінах правила почали змінювати в гірший бік. Людина під час поєдинку могла не зробити жодної дії й виграти змагання. Зараз правила хороші, почали заохочувати активність у стійці. Раніше вся боротьба була в партері. І люди без жодного прийому вигравали навіть Олімпійські ігри. А після зміни правил пішли зі спорту. Зі своєю манерою боротися вони в це не вписалися.

Їздить громадським транспортом

Жан Беленюк народився 24 січня 1991 року в Києві, на Подолі. Мати — стиліст на зйомках, батько був льотчик.

Закінчив школу №271, Національний університет фізвиховання та спорту. Навчається в Міжнародній академії управління персоналом за спеціальністю "управління бізнесом". Їздить громадським транспортом, іноді бере у матері "Хюндай Гетс". Має собаку.

×