"Вчуся у Моуріньйо та Гвардіоли"

 

Два місяці тому колишній воротар львівських "Карпат" 36-річний Андрій ­Тлумак отримав диплом категорії "A". Він дає право працювати ­головним тренером команди першої чи другої ліги. Водночас — бути асистентом наставника клубу прем'єр-ліги.

1,5 року Андрій Богданович працює тренером юнацької ­команди "Карпат". Минулого сезону львів'яни фінішували на третьому місці в чемпіонаті України серед 19-річних.

Тренер Сергій Морозов назвав вас відмінником курсу й воротарем із головою півзахисника. Що мав на увазі?

— Сергій Юрійович приймав у нас екзамени. Крім того, навчався в нього ще й на категорію "B". Тоді він теж читав лекції. Тож оцінює мене як викладач.

Мені цікаво вчитися й отримувати знання. Кожен футболіст — це особистість. А з юнаками взагалі важко. Щось не так скажеш чи не так глянеш, і вони вже упереджено ставляться до тебе. Одному можна дати раду. А в команді є 18–20 гравців. Бути тренером — це непроста робота. Багато людей критикують. Але не розуміють, як важко створити команду.

Часто колишні голкіпери працюють із гравцями своєї позиції. Чому вирішили стати головним?

— Я не хотів бути тренером воротарів. Одразу відмовився від цього варіанту. Хоча запрошували до штабу першої ­команди "Карпат". Не погодився, бо хочу будувати кар'єру головного тренера. Працюю із 19-річними. Мені це подобається. І вважаю, що вдається.

В Україні й Європі не так багато наставників, які грали на позиції голкіпера. Чому?

— Не беруся пояснити. ­Воротарі завжди дисципліновані, адже від них багато залежить. Голкіпери — найкращі організатори. Часто вони є капітанами команд. Їх обирають футболісти. Гравці такого рівня мають лідерські якості, здатні згуртувати колектив.

Під час матчу воротар багато підказує партнерам по команді. На полі ми є тренерами. ­Тобто граємо і допомагаємо польовим гравцям.

За роботою якого тренера стежите?

— Я працював із багатьма наставниками. Від кожного щось брав. Ніхто не є ідеальний. ­Навіть найкращі тренери, з якими перетинався, мали недоліки. Негативні моменти слід аналізувати. Потім знатимеш, як не потрібно поводитися.

Мені подобається голландський футбол. Багато читаю про нього. Візьмемо Луї ван Гаала. Має диктаторські риси. Якщо ти працюєш у команді дуже високого рівня і в тебе грають зірки — мусиш знайти спільну мову з ними.

Аналізуємо тренерську кар'єру ван Гаала. Бачимо: найкращого результату він досягнув з "Аяксом", 20 років тому виграв Лігу чемпіонів. Там були молоді гравці, тому міг диктувати умови. Якщо хтось чогось не виконував, йому знаходили заміну.

А взяти "Манчестер Юнайтед" чи "Барселону". Там є зірки. Так просто їх не заміниш. Що він зможе зробити з умовним Мессі у випадку конфлікту? Це ж капітал клубу.

Виокремив би Жозе Моу­ріньйо та Хосепа Гвардіолу. У цих наставників є чому по­вчитися.

Як колишній воротар, більше уваги приділяєте роботі з голкіперами?

— Ні. Маю тренера воротарів. І туди я не лізу. Правда, коли хочу побити по воротах, то кажу до голкіперів: давайте я вас потреную, — сміється. — Маю гарний тренерський штаб. Це — Андрій Сапуга й Олег Венчак. Разом сідаємо й обговорюємо всі моменти. Радимося щодо стартового складу.

Валерій Кривенцов вивів юнацьку команду "Шахтаря" до фіналу Ліги чемпіонів. Він говорив, що на тренуванні створює гравцям некомфортну зону.

— У мене інший підхід. Зона комфорту — щоб у складній ситуації гравець інтуїтивно знав напрям передачі й що робити з м'ячем. Я не противник індивідуальної гри. Без неї команда не може бути нестандартною. Як ви уявляли "Дніпро" без Коноплянки?

Інший приклад: чому збірна України вийшла на Євро-2016? У команді Фоменка є люди, здатні зіграти індивідуально. Це серйозний козир у матчах проти команд, що діють від оборони.

Які особливості роботи з 19-річними футболістами?

— Дорослі вже все вміють. Ти просто пояснюєш футболістові тактику й він біжить, куди його просиш. У моєму випадку діти приходять зі школи. З технічної точки зору вони ще не готові на 100 відсотків. ­Пояснюємо, куди віддавати передачу, в яку ногу і як це правильно робити.

Друге — це психологічний ­момент. Молоді гравці — завжди нестабільні. Є різні ­ситуації. Наприклад, хлопець зако­хався. Його "немає" з нами на тре­нуванні. Фізично присутній, але подумки — з дівчиною. ­Такий футболіст не думає, куди йому бігти й кому віддати передачу.

Можемо два-три місяці працювати над однією вправою, доводити її до автоматизму, а потім стається те, про що я щойно сказав. Людина починає бігти не туди. В такому віці гравці дуже вразливі.

Але ваші підопічні заграли в першій команді "Карпат". Найбільш показовим є приклад Мар'яна ­Шведа — нинішнього футболіста іспанської "Севільї".

— Четверо гравців — Кльоц, Гуцуляк, Кравець, Швед — пішли в першу команду. Тренери головної команди стежать за нашими футболістами. Вони з самого початку були сильними. Мали тільки стимулювати їх, знайти правильні слова.

Часто кажуть: для молодих гравців результат неважливий. Згоден частково. За будь-яку ціну він і справді не потрібний. Але, припустимо, торік ми не боролися б за перше місце. Хто б на молодих гравців звернув увагу? Є результат — то команда працює правильно, а гравці отримують сильний емоційний ­поштовх.

Також футболісти розуміють: усе, чим займаємося на тренуваннях, є правильним. Можна розробити якусь феноменальну програму підготовки, ходити на голові, але при цьому не перемагати. За місяць гравці запитають: тренере, а що ти нам даєш? Ми ж не виграємо. ­Футболісти — не дурні люди, хоч і молоді.

Які ваші тренерські амбіції?

— Найвища мета — хочу досягти як тренер того, чого не зміг зробити як футболіст. Багато грав, зокрема в єврокубках, але нічого не виграв. Мене це гризе.

Ви — молодий тренер. Трапляється, що футболісти не згодні з вашими ­рішеннями?

— У мене таке не проходить. Хлопці давно знають мене і мій характер. Коли був футболістом, подавали мені м'ячі на ­матчах.

Кожен тренер має бути психологом і знати своїх гравців. Кого можна насварити, а кого треба похвалити. Зробиш навпаки — такого футболіста треба одразу ­міняти.

Закінчив грати 33-річним

Андрій Тлумак народився у Стрию Львівської області. ­Голкіпер. Грав за львівські ­"Карпати", запорізький "Металург", харківський "Металіст". Закінчив кар'єру ­2012-го. Йому було 33 роки.

— Міг ще грати. Це болюча тема для мене, — каже. — Але сталося так, як сталося. ­Ніколи про це не шкодую.

Одружений, має сина Юрія. Із родичами тримає ресторан у Львові.

×