У переддень матчу Франція — Україна настрій у парижан був піднесений. Одразу після поразки французів у Києві місцева преса критикувала своїх футболістів, втішаючи вболівальників тим, що наступного літа зможуть більше уваги приділити своїм жінкам. У понеділок усе змінилося. Французи ніби забули про невиразну гру команди тренера Дідьє Дешама у першому поєдинку проти українців, розмірковуючи, як краще взяти реванш. А вже за кілька годин до матчу сумнівів у тому, що Франція зможе забити Україні три м'ячі, як виглядало, не мав ніхто з господарів. Звісно, на відміну від наших уболівальників. Їх було чимало практично в усіх секторах стадіону: там поміж французів сиділи українці, які давно живуть у цій країні.
Коли почалася гра, то на полі переповненого "Стад де Франс" усі побачили в синій формі ніби зовсім іншу команду. Французи, і ті, що грали у Києві, і ті, що ні, вийшли на поле максимально налаштованими на перемогу. Наші ж, як здалося, подумки залишилися у Києві, де у них все було добре. Гості з перших секунд виглядали приголомшеними, так і не оговтавшись до останньої хвилини. На жаль, ми знову побачили добре й давно знайому картину — українці грали виключно заради того, аби не пропустити. Наслідок — господарі забили, скільки їм потрібно.
Що сталося? Чому команда, яка за чотири дні до того не давала супернику дихнути на полі, раптом розвалилася? Гадаю, що головною причиною була не надвисока майстерність французів, а невміння наших футболістів грати на такому рівні постійно. Вихлюпнувши всі емоції у Києві, підопічні Михайла Фоменка не були схожі на себе в Парижі. Зіграти на межі своїх можливостей двічі за чотири дні українці не змогли. На відміну від французів, які грають так у своїх клубах роками.
Де і коли бачили наші футболісти таку атмосферу на виїзних матчах? Якщо й бачили, то кілька разів на рік. А наш тренер, який практикує давно, взагалі вперше вивів команду на матч подібного рівня. Звідси і помилки, яких було стільки, що відокремлювати прорахунки тренера й окремих гравців немає сенсу.
Французи у такому футболі почуваються спокійно. Наші ж можуть злякатися. Особливо після того, як за три дні їх піднесли до рівня майстрів світового рівня. Паризький матч показав: таких футболістів у нашій національній команді немає. Бо великі майстри не просто вміють винятково добре грати у футбол. Вони вміють робити це саме там і саме тоді, коли це найбільш потрібно.
Практично весь вівторок ми, як малі діти, вірили в те, що на витоптаному до стану асфальту українському футбольному ґрунті можна виростити гравців світового рівня. Життя довело, що це — неможливо.
3 
1
Коментарі