Колись шахіст Василь Іванчук, 37 років, вигравав у Гаррі Каспарова, був чемпіоном світу та Олімпіади у складі збірної України.
Домовилися зустрітися біля пам"ятника Шевченкові — у центрі Львова. Василь не спізнився ні на хвилину. Прямуємо до ресторану "Віденська кав"ярня".
Одягнутий Іванчук просто. Сірі штани, смугаста сорочка, з-під якої виглядає чорна футболка, прості черевики жовтого кольору. Волосся скуйовджене, у ньому вже пробивається сивина.
Замовляє каву еспресо та яблучне тістечко. Дізнавшись, що яблучного немає, вибирає сливове.
Розмовляє, заклавши ногу за ногу. Небагатослівний, відповідаючи, часто робить паузи, дивиться кудись убік.
Правда, що у дитинстві ви любили грати у карти?
— Так. І не облишив цієї звички навіть у дорослому віці. Бувало, що грав у преферанс на гроші. Причому карти мене захоплювали більше, ніж...
...Шахи?
— Не зовсім. Просто часу гра в карти забирала багато. У якийсь момент відчув, що це мені шкодить. І заборонив собі карти взагалі. Чотири роки навіть не брав їх до рук. Зараз граю час від часу. Але вже не на гроші.
Коли на кону стояли гроші, частіше вигравали чи програвали?
— Вигравав, звичайно. Але небагато. Великими сумами я ніколи не ризикував.
Коли ви вперше сіли за шахівницю?
— Шестирічним. Батько показав правила гри. Бачив, що я полюбляв розв"язувати різні задачі, кросворди.
Від школи захоплення шахами відволікало?
— Не сказав би. Тягав інколи кишенькову шахівницю із собою, ховався під партою і вивчав різні партії. Взагалі вчився я досить добре. Алгебра подобалася, хімія. Навіть на хімічний гурток ходив.
А фізкультура?
— Фізкультура, креслення, малювання — то були важкі предмети для мене.
Гаррі Каспаров залишив шахи. Це втрата для гри?
— Так. Але я переконаний, що Каспаров повернеться. Він веде для цього аналітичну роботу, бере участь у різних шахових заходах. Хоча не можу сказати, що тісно спілкуюся з Каспаровим. Так, перекидалися кількома словами під час матчів.
Як оцінюєте діяльність Кірсана Ілюмжинова на посаді президента ФІДЕ?
— Позитивно. З приходом Ілюмжинова шахісти почали більше заробляти.
Два роки тому Україна виграла Олімпіаду. Минулого літа у Турині наші чоловіки стали тільки сьомими. Чому?
Із приходом Ілюмжинова шахісти почали більше заробляти
— Було багато грубих помилок. Але потенціал у команди досить високий. На наступних турнірах боротимемося за призи.
Які стосунки між українськими шахістами?
— Дружби немає зовсім. Це просто неможливо. Конкуренція, і в кожного є свої секрети. Шахи взагалі не командний вид спорту.
Як готуєтеся до матчів?
— У теніс граю, великий та малий. Більярд, боулінг. Зранку бігаю. Правда, без задоволення. Але якщо треба, зціплюю зуби та бігаю. Завжди намагаюся тримати себе в формі. Хоча й алкоголь вживаю. Так, трохи вина можу дозволити собі.
Друзі вас просять зіграти з ними?
— Часто з любителями я не граю. Яка з того користь? Та й друзів у мене майже немає. А коли програю, то тягне усамітнитися.
Львів вам подобається?
— Ну, тут у мене і автографи просять, і квартиру маю. Біля політехнічного інституту. Батьків також перевіз до Львова. Але вони мешкають окремо. До Копичинців їжджу зрідка. Здебільшого на релігійні свята. Якщо я не на змаганнях, то щонеділі йду до церкви. У Львові ходжу у храм Єлизавети, біля Привокзальної площі. Я греко-католик, але можу піти й до православного храму. В Туреччині ходив до мечеті. Був у Калмикії, відвідав буддистський храм. Але найбільше враження справив паризький Лувр, який я вперше побачив п"ятнадцятирічним. А ще вразили музеї Рембрандта й Ван-Гога в Нідерландах.
Молитеся перед партією?
— Не хотів би цього афішувати. Ритуали у мене є, але я їх постійно змінюю. Одяг можу змінити, режим. Можу перед грою лежати, гуляти, читати. Заснути намагаюся рано, щоб не перенапружуватися. Інколи беру зошит і пишу все, що спадає на думку. Ніколи не виходжу на сонце під час турнірів, не купаюся. Це шкодить.
Важко себе за дошкою контролювати?
— Нелегко. Але доводиться стримуватися.
Любите грати з комп"ютером?
— Та, — зневажливо махає рукою, — не дуже-то я й пробував грати з машиною. У шахах мене приваблює боротьба з особистістю, а не з роботом.
Ви грали за збірну СРСР. Як удалося туди потрапити?
— Із допомогою Анатолія Карпова. Цікава людина, непересічна.
Віковий ценз у шахістів існує?
— Так. Після сорока років грати уже тяжче. Та й мотивація втрачається. Але я ще того не відчув.
Василь замовляє собі ще кави, а я пропоную перейти на особисті теми. Іванчук був одружений зі своєю колегою Алісою Галлямовою. Але він навідріз відмовляється говорити про неї та сина Михайла. Каже, що це не для преси. Показує мені, як проїхати до залізничного вокзалу, запитує, коли купувати газету. І йде до шахового клубу.
1969, 18 березня — народився у селі Копичинці Гусятинського району Тернопільської області
1984 — уперше поїхав за кордон до Франції
1985 — став чемпіоном СРСР серед юніорів
1991 — одружився з Алісою Галлямовою
2000 — виграв командний чемпіонат світу
2002 — став віце-чемпіоном світу за версією ФІДЕ
2004 — виграв Олімпіаду у складі збірної України
Розлучений, має сина Михайла
8 
35413
Коментарі