Олімпійський чемпіон борець Ельбрус Тедеєв, 31 рік, вибачається за безлад у своєму робочому кабінеті на восьмому поверсі Національного олімпійського комітету. Запрошує до столу. Дістає пакет з мультивітамінним соком і наповнює склянки. Ельбрус — у бездоганному темному костюмі. Помітно, що втомлений. Під час розмови часто позіхає та потягується. Відповідає неквапливо, говорить російською з характерним кавказьким акцентом, часто робить паузи, дивлячись у вікно.
3 лютого на Майдані незалежності ви проводжали представників зимових видів спорту до Турина і побажали їм успіху. Наші олімпійці виправдовують сподівання?
— Хотілося, щоб вони виступили краще. Але важко вимагати високих результатів, якщо наші "зимовики" підготовку до Ігор змушені проводити за межами України, відірвані від своїх сімей. Добре, що українські борці мають усі умови, щоб готуватися вдома.
Завдяки покійному Борису Савлохову?
— Ну, перед тим як піти з життя, Борис Сосланович п"ять з половиною років перебував за ґратами й уже не міг допомагати борцям так, як раніше: обіцяти квартири, машини, гроші. Того стандарту, який має бути у спорті. Щоб на рівних боротися з американцями чи іранцями.
Наскільки забезпечували вас?
— До приходу на посаду прем"єра Януковича я отримував президентську стипендію у розмірі 60 гривень. Потім вона збільшилася до дев"яти тисяч. Це була відчутна допомога, зокрема враховуючи, що головний фанат боротьби — Борис Савлохов — переслідувався правоохоронними органами.
На вашу думку, справедливо?
— Я не можу про це судити. Ми бачилися на килимі, на баскетбольному майданчику. І все. Інше життя Савлохова залишалося для мене таємницею. Він багатьом заважав — це точно. Помер від серцевого нападу? Ну не знаю, сумнівно.
Чому ви вирішили піти зі спорту?
— Втомився. Фізично та психологічно. Двадцять років на килимі. Організм виснажився. Хребці насамперед. Та й стимулів не було. Якби Олімпіаду не виграв, то ще б боровся. Аж до наступних Ігор у Пекіні. А так...
На весілля запросили сто чоловік. Прийшло тисяча
Чи можна вигравати виключно завдяки таланту?
— Тільки на молодіжному та юніорському рівні. Далі — ні. Дуже часто чемпіонами стають не таланти, а трудяги.
Наскільки змінилося життя відтоді, як переодяглися зі спортивного костюма у цивільний?
— Якщо ви про режим, то практично ніяк. Раніше спиртного взагалі не вживав, зараз можу випити келих сухого червоного вина. А в іншому... Тренуватись уже стільки не потрібно: вставати о сьомій ранку і, не поснідавши, бігти в Карпатах крос. Не треба на Говерлу підійматися. Я, до речі, встановив рекорд: вибіг на її вершину і спустився з неї за годину двадцять дев"ять хвилин. Ніхто з борців так швидко не бігав.
Спиртного не вживали. А як розслаблялися?
— З книжкою. Вивчав і вивчаю історію України. Грав у карти та нарди.
На гроші?
— На віджимання. Гроші дуже важко дістаються, щоб їх отак розтринькувати. Зрозумів це не одразу: свого часу втратив квартиру і три машини, довіривши їх "товаришам".
У харчовому раціоні спортсмен Тедеєв себе обмежував?
— Ніколи. Їв сім разів на день.
Що завадило стати олімпійським чемпіоном раніше?
— Десять років тому в Атланті неправильно визначили тактику на турнір. Я швидко запряг, але повільно поїхав. За чотири роки у Сіднеї були проблеми з акліматизацією. Прибули до Австралії за два тижні до початку змагань і не вгадали. Під час першого ж поєдинку це відчув. А коли до Сіднея надійшла звістка про смерть батька, взагалі нічого не хотілося.
Питаю Тедеєва, чи може він спілкуватися українською.
— Треба навчатися, — уперше за час розмови уродженець Північної Осетії переходить на українську й усміхається. — Читати давно можу, усе розумію.
Україна, каже Ельбрус, стала для нього другою батьківщиною. Дуже подобаються місцеві дівчата.
— Але наречену вибрав у Осетії, — зазначає. — Років п"ять тому прийшов до друзів, у компанії яких була красива дівчина Фаїна. Рік упадав за нею. Розривався між Україною та Осетією. Коли квитків на літак не було, підключав відповідні служби. Літав навіть стоячи. На весілля запросили сто чоловік. Прийшло тисяча. Зарізали двох бичків...
5 грудня 1974 року — народився у селищі Ногір, Північна Осетія
1985 — почав займатися вільною боротьбою
1993 — переїхав до України
Олімпійський чемпіон у середній вазі 2004 року, бронзовий призер Олімпійських Ігор 1996 року, триразовий чемпіон світу, чемпіон Європи.
Після Олімпіади-2004 пішов зі спорту і став президентом Федерації вільної боротьби України.
Одружений. Має трирічну доньку Діану
4 
1
Коментарі