У радянські часи любити спортсменів, а також акторів та інших публічних людей було комфортніше. Бо видатних атлетів бачили на спортивних аренах, коли вони здобували перемоги, забивали м'ячі та шайби, долали висоти, піднімали рекордну вагу тощо. Чемпіони розмовляли з нами мовою вправного тіла, примушуючи пишатися своєю силою, швидкістю, гнучкістю.
Цього було достатньо. Повісивши вирізане із журналу фото спортивних кумирів, юнаки та дівчата прагнули бути такими ж сильними, вправними, швидкими, мріяли здобувати перемоги як не у спорті, так у житті. Тоді спортсмени практично не давали інтерв'ю. Коли це таки траплялося, ми читали те, чого вимагала тодішня пропаганда. Авторитетом спортсменів радянська влада не зловживала. Тобто не вимагала, щоб ті публічно підтримували, наприклад, війну в Афганістані.
Та часи змінилися. Понад 20 років українські політики всіх кольорів нещадно експлуатують спортивних "зірок" у власних інтересах. Можна згадати чимало вітчизняних атлетів, які дозволяли використовувати свої імена в політичній пропаганді, іноді змінюючи "спонсорів" подібно до футбольних клубів і підтримуючи те, що вчора заперечували. І в нинішній, критичний для нашої держави момент, ми знову читаємо "одкровення" спортсменів, які часом мають протилежні думки.
Із цим слід чимшвидше закінчувати, взявши за приклад передові країни світу. Там кожна спортивна зірка має як мінімум одного професійного радника. Він підказує, що слід говорити публічно, а про що варто помовчати. Можете уявити, щоб капітан донецького "Шахтаря" Даріо Срна висловився проти патріотичних футбольних фанатів рідної Хорватії? Ні. Бо тоді футболіст міг би не повертатися на Батьківщину. В Україні він дозволяє собі засуджувати патріотизм найбільш активних донецьких уболівальників.
У цивілізованих країнах спортсмен — патріот за визначенням. Висловлювання ним особистих політичних уподобань не вітається. Зірка має подобатися всім, бо спорт за кордоном — це бізнес із багатомільйонним обігом. І в цьому бізнесі кожен має робити те, що вміє найкраще. Спортсмени мають ставити рекорди і здобувати трофеї. Саме за це ми їх любимо.
Розчаровуєшся у спортивних кумирах свого дитинства та юності, коли чуєш і бачиш сьогодні їхні хамство, пихатість, безпринципність, невігластво. Молоді "зірки" теж не відстають. Звісно, це стосується не всіх. Є серед спортсменів розумні, виховані, політично грамотні. Але любимо ми їх не за це. То може, краще іноді промовчати?
Коментарі