53-річний Юрій Вернидуб — найкращий тренер України 2016-го. Сім років очолював штаб луганської "Зорі". Минулого літа залишив команду. Нині — безробітний. Пройшов стажування в Іспанії. З січня планує повернутися до тренерства.
2014 року відбулися події, що змінили не тільки країну, а й футбол. Тепер українським клубам потрібно вчитися заробляти самим. "Зоря" — одна з перших команд в Україні, що почала вдало продавати гравців. Як вам працювалося в умовах, коли кожні шість місяців втрачали провідних футболістів?
— Змушені були так жити. "Зоря" переїхала з Луганська в Запоріжжя. Витрати збільшилися. Потрібно орендувати стадіон, базу. Президенту Євгенові Геллеру було несолодко. Мали вчитися заробляти самі. Іншого виходу не було.
У "Металіста" з'явилися проблеми після зміни власника. В "Дніпрі" почалися важкі часи. Ми розуміли, що це шанс піднятися, отримати можливість грати в єврокубках напряму. Для такого клубу, як "Зоря", участь у групі Ліги Європи та призові за матчі — хороші фінансові надходження.
Звичайно, непросто працювати, коли відбуваються постійні зміни в складі. Тільки-но команда зіграється, починає давати результат, як доводиться все будувати по-новому. Кожному тренеру таке не сподобається. Від цього нікуди не дінешся. Таке футбольне життя. Мусили до цього звикати.
В Україні вистачає молодих талановитих футболістів. Не так давно збірна виборола Кубок світу серед 20-річних. 2009-го виграли Євро серед 19-річних. Але в дорослий футбол молоді українці переходять дуже важко. В чому проблема?
— Тут декілька факторів. Коли молоді досягають успіху, не завжди витримують наслідки цього. Вважають, що вже багато чого досягли у футболі і з ними варто рахуватися.
На жаль, це не так. Не слід переоцінювати власні можливості. Насправді, молоді гравці мають працювати ще більше. Одна річ — грати серед своїх однолітків, а зовсім інша — в професійних клубах, що ставлять перед собою серйозні цілі. В "Динамо" та "Шахтарі" головним є результат. Молодий футболіст може психологічно ламатися, розраховуючи на успіх одразу.
Напевно, варто шукати можливість отримувати досвід в інших командах шляхом оренди. Але не завжди футболісти хочуть кудись їхати. Можу це сказати на прикладі "Зорі". Треба переконувати футболістів.
Гравці з молодіжних команд "Шахтаря", яких взяла "Зоря" в оренду, отримали хороший досвід і можливість розвитку кар'єри. Це кваліфіковані футболісти. Якщо вони допомагають клубу, то допомагають і собі, отримуючи зацікавленість сильніших команд. Приклад — Руслан Малиновський, який зараз грає в Італії.
Руслан Малиновський та Андрій Лунін перейшли в команди топ-чемпіонатів. За них заплатили понад 600 мільйонів гривень. Обидва були у вас у "Зорі". Ви одразу відчули, що мають високий потенціал?
— Насамперед слід говорити про характер обох. Вони пройшли важкий шлях, не боялися нових викликів і багато працювали над собою. Навіть в ті моменти, коли не все складалося добре. Лунін і Малиновський — це футболісти, які самі себе зробили.
Я дуже хотів, щоб Лунін перейшов до "Зорі", хоча він мав пропозиції від інших команд. У своєму першому сезоні Андрій успішно грав за "Дніпро". Я відчував, що в цьому гравцеві є потенціал, він хоче розвиватися, а не думає тільки про гроші. В нашій команді на позиції воротаря був досвідченіший Олексій Шевченко. Але клуб свідомо робив ставку на Луніна, розуміючи, що з цього можна мати вигоду. Я дуже вдячний Шевченку, який зрозумів ситуацію. Життя показало, що співпраця Луніна із "Зорею" пішла всім на користь. Воротар зміг себе проявити та отримати контракт від "Реала", а клуб отримав фінансову винагороду (240 млн грн. — ГПУ).
Руслан Малиновський пройшов непростий шлях. Це сильна особистість, яка не боїться проблем і труднощів. Свого часу в Руслана не все виходило в молодіжних командах "Шахтаря". Запримітив його Олег Кононов, запросивши в "Севастополь", але там Руслан багато не грав.
Коли з'явилася можливість орендувати гравця, "Зоря" цим скористалася. У нас він пройшов становлення в дорослому футболі. Коли зазнав важкої травми коліна, в Бельгії мало хто вірив, що зможе відновитися. Руслан довів, що став від цього тільки сильніший. Заслужив грати в топ-чемпіонаті та Лізі чемпіонів.
Думаю, що варто також назвати Івана Петряка, який зараз вдало грає в Угорщині. Пройшов становлення саме в "Зорі", з юнацького віку. На Караваєва не розраховували в "Шахтарі", але своєю роботою довів, що заслуговує на свій шанс грати у великому клубі. Зараз — футболіст "Динамо".
Сьогоднішній юнацький футбол в Україні так сформований, що найкращі молоді гравці, зібрані з усієї країни, перебувають у системі "Динамо" й "Шахтаря". Як вважаєте, чи не було б краще для молодих гравців, якби вони формувалися на місцях, у клубах, де починають футбольний шлях?
— В Україні є потужні футбольні школи. Мені подобається футбольна академія в Харкові. У Дніпрі продуктивно працюють. У Львові та Запоріжжі була завжди сильна школа. Але в "Динамо" та "Шахтарі", звичайно, умови найкращі. В цих клубах відслідковують таланти, починаючи з 13–14 років. Спокуса перейти сюди велика. Але не завжди молодий футболіст може там отримати розвиток. Багато хто потім пропадає з футболу. Тому потрібно зважувати можливі ризики. На мою думку, зібрання всіх талантів у двох клубах не на користь розвитку футболу та молодих гравців.
Свого часу ви отримали шанс у "Зорі", працюючи помічником головного тренера. Зараз така ситуація, що молодим спеціалістам довіряють дуже мало. Чому?
— Я б не сказав, що немає довіри. Раніше у нас було 16 команд у прем'єр-лізі, а зараз тільки 12. Тому отримати тренерську роботу не так просто. Можливості самих клубів впали.
Сергій Ребров двічі зробив "Динамо" чемпіоном. Роман Санжар з "Олімпіком" досяг успіху, вивів команду в Лігу Європи. Молоді фахівці є, але вони потребують можливостей. Складно сьогодні призначити тренера, а вже завтра від нього вимагати результатів, гри, розвитку футболістів. Так не буває.
Свого часу ви були на стажуванні в Андре Віллаша-Боаша в англійському "Тоттенхемі". Намагаєтеся постійно вдосконалюватися. Зараз теж шукаєте можливість розвиватися, переймаєте досвід іспанського футболу. Наскільки стажування важливі для тренера?
— Це має робити кожен тренер. Бажано щороку. Футбол на місці не стоїть. Потрібно вдосконалюватися, шукати нові можливості. Я прочитав усі книжки Хосепа Гвардіоли. Він пише — щодня вчусь і прагну нових знань.
Провідні чемпіонати — різні. В кожному з них можна щось для себе взяти. Було б тільки бажання вчитися. Я зараз у пошуку команди. Але відклав усе, щоб отримати новий досвід і можливість дізнатися нове. Якщо "Зоря" під моїм керівництвом славилася своїми контратаками, то зараз хочеться здобути знання в плані позиційної гри. Звичайно, в цьому Іспанія на першому місці. Тут багато уваги приділяють тактичним діям. Був на стажуванні у "Леванте". Тепер планую поїхати в " Севілью" до Хулена Лопетегі, який багато працював у системі збірних Іспанії. Згодом хотілося б поїхати до Італії. Весь футбольний світ знає, що саме італійці вміють найкраще організовувати оборону.
Яке значення в сучасному футболі має тренерський штаб, команда помічників?
— Гвардіола та Клопп працюють з асистентами багато років. Ці тренери показують результат. Кожен з асистентів знає свою частину роботи й відповідальності за неї. Допомагають головному тренеру виконати більший обсяг роботи з підготовки власних гравців, вивчення суперника.
Радий, що у мене в "Зорі" працювали прекрасний аналітик Валерій Михайленко, тренер воротарів Олександр Ногін. Я з ними продовжу співпрацю вже у новому клубі.
Хотілося б розширювати власний футбольний світогляд і мати помічників з інших футбольних шкіл. Які могли б чогось учитися в мене, а я переймав би їхній досвід. Потрібно запрошувати тренера з тренерів. Наприклад, в Іспанії прекрасна школа таких фахівців. Упевнився, коли був на стажуванні у "Леванте". Тактичним аспектам приділяють багато часу. Вчу англійську мову, щоб мати кращу комунікацію.
Із "Зорі" ви пішли наприкінці минулого сезону. Які ваші тренерські амбіції?
— Потрібно працювати. В Росію я не поїду. Звичайно, хотілося б отримати роботу в Європі. Для цього вивчаю англійську мову.
Можливо, варто починати з країн колишнього Союзу — Прибалтика, Азербайджан, Казахстан, Білорусь.
Батько помер два роки тому
Юрій Вернидуб як гравець виступав за пітерський "Зеніт". Став володарем Кубка Росії-1999. Одружився 1987 року. Має двох синів — Віталія, який грає у "Зорі", та Миколу.
Мешкає в Запоріжжі. Батько помер два роки тому. У Житомирі залишилася мама.
6 
1
Коментарі