Четвер, 21 серпня 2008 20:59

Олександр Петрів мріє про дружину і трьох дітей

Автор: фото: В’ячеслав СЕМЕНКО
  Олександр Петрів золото Олімпіади присвятив батькові, який помер два роки тому
Олександр Петрів золото Олімпіади присвятив батькові, який помер два роки тому

З олімпійським чемпіоном із кульової стрільби Олександром Петрівим, 34 роки, ми зустрілися в Пекіні.

Попередньої домовленості про інтерв"ю не було. Коли я постукав до номера Петріва, ніхто не відповів. Зіткнувся зі львів"янином уже на виході. На розмову чемпіон погоджується без проблем. Відповідає українською.

Знаєте, коли уродженець Львова востаннє вигравав на Олімпійських іграх?

— Так. 28 років тому в Москві переміг багатоборець Павло Лєдньов. Але він уже давно в Росії живе.

Лєдньов узяв участь у чотирьох Олімпіадах. Привіз із них сім нагород — по два золота і срібла та три бронзи. Немає бажання замахнутися на цей рекорд?

— Я уже не такий юний, щоб розраховувати на це. Але нічого неможливого немає. У моєму виді спорту чимало людей, які успішно стріляють до 50 років. Наприклад, німець Ральф Шуман, який був фаворитом у Пекіні. Для нього це були шості Ігри. Із кожних він привозив медалі.

У Пекіні ви випередили німця на 0,7 бала. І водночас установили олімпійський рекорд, вибивши 780,2 очка. До цього ніколи не набирали такої суми. Що допомогло?

— Майстерність нашого Ібрагімова, який зібрав мені пістолет. Моїй зброї більше 30 років. Зроблена ще в СРСР, зате надійна. Кілька років тому Ібрагімов модернізував її — узяв запчастини з іншої зброї, ще дещо додав. Вийшов диво-пістолет. Він не смикається при віддачі. І це надає мені додаткової упевненості.

Тому останні кілька сезонів стали для вас найвдалішими у кар"єрі?

— Так, тут прямий зв"язок. Плюс, звісно, досвід. Його я набував ще з 2000-го, адже відтоді постійно виїжджав на міжнародні старти. До речі, першим з українців завоював олімпійську ліцензію. Пропуск до Пекіна забезпечив два роки тому на етапі Кубка світу в бразильському Ріо-де-Жанейро. Олена Костевич перемогла на Іграх-2004. А перед ними вона також першою серед українських стрільців заробила ліцензію на Олімпіаду.

За останній успіх вам присвоїли чергове військове звання — ви стали капітаном. Коли востаннє одягали форму?

— Ну й жарти у вас. Я справді ношу погони. Двічі на тиждень ходжу в наряд, беру участь у ранкових шикуваннях. Виступаю за Україну на першості серед військовослужбовців — 2004-го виграв на цих змаганнях золото. В армії отримую зарплату — 2 тисячі гривень щомісяця. Це вдвічі більше, ніж стипендія члена олімпійської збірної України. До Ігор тільки на ці гроші й жив.

Кому ви присвячуєте свій успіх?

— Батькові. Він помер два роки тому. А до смерті 18 років був прикутим до ліжка. У нього стався інсульт — ліву частину тіла паралізувало. У такій ситуації легко впасти у відчай. Але тато тримався. Мав сильний характер. Я дивився на його поведінку й був вражений. До інсульту батько працював начальником цеху львівського заводу "Електрон" — там телевізори роблять.

Двічі на тиждень ходжу в наряд

А ще — вшановую пам"ять свого першого тренера Юрія Вікторовича Петкова. Він загинув у автокатастрофі. І звісно, присвячую перемогу мамі, яка нині мене тренує. Вона займається моєю психологічною підготовкою та вирішує організаційні питання.

Пригадуєте своє перше заняття?

— Так, мені було 12 років. Тир знаходився біля нашої школи. Юрій Вікторович якось прийшов і запропонував записатися до секції. Я й пішов. Тренер дав мені зробити кілька пострілів. А потім був своєрідний екзамен. Успішно склав — усі три патрони лягли близько від центру мішені.

Які ваші побутові умови?

— Скромні. У 34 роки не маю свого кута. Живу в матері у двокімнатній квартирі. Разом із нами — сестра з племінницею. Сподіваюся, влада Львова після Пекіна виділить хоча б однокімнатку. Боюся, правда, що вирішення цього питання затягнеться на роки. Артур Айвазян, який теж переміг у Пекіні, 10 років чекав, коли йому нададуть житло у Львові. І не дочекався. Думаю, через це Айвазян і переїхав до Сімферополя.

Ви неодружені. Плануєте змінити статус холостяка?

— Вік такий, що треба над цим замислитися. На останній цикл я був націлений тільки на Олімпіаду. На підготовку до Ігор витрачав усі сили. Та й сенс мати серйозні стосунки, якщо навіть дівчину нікуди запросити. Тому й нареченої не мав. Зараз мрію про дружину і трьох дітей. А ще — заробити на просторий будинок. Проте зі спортом не закінчую: у вересні — чемпіонат світу у Швеції. У жовтні — фінал Кубка світу в Таїланді, куди запрошують призерів Пекіна. А через чотири роки в Лондоні планую захистити звання олімпійського чемпіона.

За золото уряд обіцяє премію — 700 тисяч гривень. Як розпорядитеся ними?

— Я багато років пересуваюся на велосипеді. Звик до нього. Став трохи захоплюватися велоспортом, стежу за виступами нашого найкращого гонщика Ярослава Поповича. До авто я байдужий. Принаймні поки що.

1974, 5 серпня — Олександр Петрів народився у Львові
1986 — почав займатися кульовою стрільбою
2006 — першим з українців здобув олімпійську ліцензію, перемігши на етапі Кубка світу
2007 — став чемпіоном Європи в командній першості
2008, 16 серпня — олімпійський чемпіон у стрільбі з пістолета МП-8
Неодружений

Зараз ви читаєте новину «Олександр Петрів мріє про дружину і трьох дітей». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода