Один із найкращих футболістів усіх часів німець Франц Беккенбауер завершив кар'єру гравця майже у 40 років, ставши у складі збірної чемпіоном світу та Європи, у складі "Баварії" — неодноразовим чемпіоном Німеччини й володарем Кубка чемпіонів. Йому двічі присуджували "Золотий м'яч" найкращого футболіста Європи.
Одразу після закінчення виступів на футбольному полі Беккенбауера призначили наставником збірної, хоча не мав до цього жодного тренерського досвіду. Він навіть тренером не мав права називатися. У Німеччині з цим суворо — ним може бути лише той, хто пройшов курс навчання й отримав ліцензію. Причому не так, як у нас, де ці ліцензії роздають пачками всім охочим. Отож як "технічний менеджер" колишній суперфутболіст спочатку дійшов зі збірною до фіналу Кубка світу 1986-го, потім до півфіналу Євро-1988, і, нарешті, став чемпіоном світу-1990.
Вчитися Франц Беккенбауер так і не захотів. Тому за кілька років залишив роботу тренера, ставши президентом рідної "Баварії". І вже скоро 30 років як успішно торгує своїм всесвітньо відомим обличчям, рекламуючи все — від автомобілів до спіднього.
Що означає цей досвід знаменитого німця? Думаю, що з тим складом гравців, яких мав у своєму розпорядженні у збірній, особливих тренерських знань було не потрібно. Вистачало величезного авторитету найкращого футболіста Німеччини всіх часів. Плюс сама постать Беккенбауера робила німецьку команду привабливішою для преси, телебачення, реклами та вболівальників усього світу.
Тому вибір Андрія Павелка, який зробив свого кума Андрія Шевченка, котрий не мав жодного досвіду, тренером збірної України, не виглядає ні помилковим, ні недоречним. Тому що Шевченка, як і Беккенбауера, знає увесь світ. І авторитет у нього теж неабиякий.
Проблема лише в результаті. У розпорядженні Шевченка не було й не буде такого вибору гравців, як у його німецького колеги. Україна за Шевченка грає відповідно до рівня своїх футболістів. А їх треба вчити. І працювати з ними має той, кого вони сприйматимуть як такого, хто може їх справді чомусь навчити. І тут виникає проблема — після роботи з тренерами рівня Гвардіоли, Гасперіні чи Луческу спортсменам непросто дослухатися до Шевченка. Попри його всесвітній авторитет.
На цьому місці історії двох великих футболістів розходяться. Розуміючи свій справжній рівень, Франц Беккенбауер не став після збірної ганьбити ім'я і після кількох невдалих спроб продовжити тренерську роботу пішов працювати обличчям. І правильно зробив — німці цей крок оцінили. Чи розуміє свій справжній рівень Андрій Шевченко? Чи варто йому псувати свій всесвітній футбольний авторитет, наполягаючи на тому, що він — тренер? Вирішувати йому. Чи тому, до кого він прислухається.
6 
35413
Коментарі