76-річний Віктор Тихонов — найуспішніший тренер в історії радянського хокею. Він виграв усі можливі трофеї.
З легендарним тренером зустрічаємося в офісі московського ЦСКА. Кабінет його обставлений скромно — стіл, два стільці. За спиною в Тихонова мапа світу, навпроти — телевізор, трохи праворуч — шафа, на якій стоять спортивні трофеї. Господар в сірому в клітинку костюмі та светрі під піджаком. Розмову починає жорстко.
— Опаздываете, молодой человек, — робить зауваження. — Мы же с вами договаривались на одиннадцать, а сейчас уже половина двенадцатого.
Пояснюю, що трохи запізнився потяг. До того ж заблукав у малознайомій Москві. Але дисциплінованого Тихонова виправдовування ніколи не цікавили:
— Полчаса вы у себя украли. В двенадцать мне надо быть в ГАИ.
Закінчили розмову через 45 хвилин.
Як за останній час змінився хокей?
— Стало менше талановитих гравців. Змінилася робота тренерів. У гірший бік. Ми раніше працювали значно більше. У світовому хокеї домінує північноамериканська хокейна ліга (НХЛ). Що це? Виключно концентрація найкращих хокейних сил світу. Вони грають 82 матчі регулярного чемпіонату і далі плей-офф. Навіть тренуватися ніколи. Як же вдосконалюватися?
Робота якого тренера вам імпонує?
— Скотті Боумен — видатний фахівець, виграв 10 Кубків Стенлі. 1981 року ми обіграли їх у фіналі Кубка Канади — 8:1. На післяматчевій прес-конференції журналісти запитують: містере Тихонов, як ви оцінюєте роботу Боумена? Не зважаючи на результат, кажу, Канада повинна пишатися тим, що має Боумена. Скотті одразу усміхнувся, руку почав тиснути.
Правда, що з ризького "Динамо" до ЦСКА вас запросив голова КДБ Юрій Андропов?
— Так. 1977-го мене призначили наставником збірної СРСР. Я ще в Ризі працював. Посіли четверте місце, організували урочистий вечір. Вів його відомий коментатор Микола Озеров.
"Вітаю вас, рижани, — каже, — вашого тренера Тихонова призначили наставником збірної". Через тиждень мене викликає Шажков, начальник спорткомітету Міністерства оборони. Пропонує взяти ЦСКА. Я відмовляюся. Шажков наполягає на своєму. Через годину в його кабінеті дзвінок. Шажков піднімає трубку, розмовляє і потім каже мені: "Виктор Васильевич, тебя внизу ждёт машина". Поїхали на Луб"янку. Андропов багато не говорив і був категоричним. "Цікаво працюєте. Саме таким місце у ЦСКА".
І я, і Третяк від мільйонних контрактів відмовлялися
Із Брежнєвим зустрічалися?
— І не раз. Його день народження 19 грудня, у розпал турніру на "Приз "Известий". В урядову ложу піднімалися я та кілька хокеїстів — Васильєв, Третяк, Макаров. Дарували амуніцію — шолом, светр, рукавиці. Брежнєв дякував і говорив: "Ребята, я вам желаю победы, победы и ещё раз победы".
1980 року в розпал холодної війни збірна СРСР програла Олімпіаду господарям — американцям. Чи варто вам було змінювати Третяка на Мишкіна після першого періоду?
— Я припустився помилки і визнав її. Третяк пропустив курйозний гол, а я керувався емоціями. Ну, і мене підштовхнули на цю заміну, — Тихонов відмовляється конкретизувати. — Після фіаско в Лейк-Плейсіді я подав у відставку. ЦК КПРС умовив залишитися.
Чому 1981-го ви не взяли на Кубок Канади Харламова?
— Валерій був неготовим до турніру такого рівня. Аварія, яка стала для Харламова смертельною, — третя в його кар"єрі. Після другої у Валерія зовсім не працювала гомілка.
Майже кожен член знаменитої п"ятірки Ларіонова пішов проти вас у кінці 80-х. Не ображаєтеся?
— Уже ні. Життя таке було. І до НХЛ усі хотіли в часи перебудови. А раніше і я, і Третяк від мільйонних контрактів відмовлялися. Хоча батько Федорова запевняв мене, що його син ніколи не вчинить так, як Могильний. Той побіг за океан після чемпіонату світу-1989 у Швеції. Федоров протримався рік. І залишився в США після Ігор Доброї Волі в Сіетлі.
Правда, що Фетисов та Макаров конфліктували? Читав, 1985-го Фетисова визнали найкращим захисником чемпіонату Європи, Макарова — найкращим нападаючим. А Макаров буркнув під ніс так, що всі почули: "Фетисову, цьому п"яничці, за що?".
— Ну, було таке. Але що старе згадувати? Люди зараз в одному департаменті працюють.
Якими були ваші стосунки з Лобановським?
— Прекрасними. Зустрічалися на базі в Новогорську. "Вікторе, знаєш, чому тебе не люблять?" — питав він мене. І сам відповідав: "Бо ти все виграєш". "А знаєш, Валерію, чому тебе не люблять?" — "Чому?" — запитує Лобановський. — "А на хрена ти придумав виїзну модель?" — і починаємо обидва сміятися.
Вік у вас солідний, але форму тримаєте. Режим?
— Так. Не курю. Їм помірно. Шкода, не бігаю два роки. Ахілл ушкодив на нозі. Може, влітку відновлю пробіжки.
2004-го збірна Росії під керівництвом Тихонова зайняла десяте місце на чемпіонаті світу.
— Із молодими важко працювати, — зітхає тренер. — Ковальчукові (один із найкращих російських хокеїстів нового покоління. — "ГПУ") кажу в другій перерві: "Ілля, у тебе захисник підключається, будь уважним у своїй зоні". Ковальчук у третьому періоді двічі помиляється, команда програє. Після того сказав гравцеві: якщо працюватиму далі, у збірній тебе більше не буде. "Ти старий і нічого не розумієш", — чую у відповідь. Після матчу гуляю Прагою, о третій ночі повертаюся до готелю. Зустрічаю Касатонова. "Віктор Васильович, вас Ковальчук шукає". Бачити його не хотів. Зустрілися в тренерській наступного дня. Хокеїст вибачився: "Такого говорити не мав права. Молодий, дурень".
1930, 4 липня — народився в Москві
1942 — на фронті загинув батько
1971 — став тренером ризького "Динамо"
1977 — став головним тренером ЦСКА
1981 — збірна СРСР під керівництвом Тихонова виграла Кубок Канади
1984 — померла мати
2003–2004 — очолював збірну Росії
Триразовий олімпійський чемпіон, восьмиразовий чемпіон світу, тринадцятиразовий переможець Кубка європейських чемпіонів. Заслужений тренер СРСР та Росії. Нині — президент московського ЦСКА. Одружений, має сина та двох онуків
2 
1
Коментарі