14 травня 1975 року київське "Динамо" вперше виграло єврокубок. У фінальному матчі підопічні тренерів Валерія Лобановського й Олега Базилевича перемогли угорський "Ференцварош" — 3:0. Зустріч відбулася у швейцарському місті Базель.
— У вересні 1974-го, коли стартували в Кубку кубків, ніхто ніяких завдань не ставив, жодних "накачок" чи чогось подібного не було, — каже 73-річний Стефан Решко, захисник "Динамо-1975". — Лобановський готував нас до кожного конкретного суперника. Першим випав болгарський клуб ЦСКА. У ті часи це був солідний клуб із сімома гравцями збірної в складі. Перший матч у Києві був важкий і тягучий. Ми виграли — 1:0. На виїзд до Софії їхали з тривожним серцем. Трохи побоювалися болгар. Але все склалося найкращим чином. Блохін наприкінці поєдинку забив, і ми знову виграли.
У півфіналі ви потрапили на ПСВ. Команда представляла Нідерланди, тодішніх віцечемпіонів світу. Найсильніший суперник з усіх?
— Так. Дуже якісна команда. В останні 15 хвилин першої київської гри вони нас сильно прихопили. Влучили у штангу, забили гол з офсайду. Але ж і рахунок уже був 3:0 на нашу користь. Бігти вперед не треба було.
Чи був тривожний момент у повторному матчі?
— Ні. Голландці першими забили, але ніякої переваги в них не було. Рівна гра з однаковою кількістю моментів в обох команд. Глядачів було 24 тисячі з 40 — не надто вірили в свою команду. А потім Буряк зрівняв за 15 хвилин до кінця матчу й вся інтрига вмерла. Програли — 1:2 і вийшли до фіналу.
Перед вирішальним поєдинком були зустрічі з керівниками країни?
— Та ні. Тільки на гру полетіли службовим літаком першого секретаря центрального комітету Компартії України Володимира Щербицького. Це був Ту-134, без особливих наворотів. Ми потім розпитували в льотчиків, чим він відрізнявся від звичайного. Казали, що може взяти більше пального, але й менш економний. Згодом ми тим літаком ще літали на матч в Ісландію.
Фінал грали у Швейцарії. Ви там були вперше?
— Так. Країна сподобалася ще з вікна літака — озера, гори, фермерські господарства і все зелене-зелене. Потім відпустили походити по магазинах. Частину товару продавці виносять на вулицю. Уперше побачив, як шампунем миють вітрини й навіть тротуар. Враження були незабутні.
Лобановський накручував вас перед фіналом?
— Він навпаки намагався зняти напругу. Вже перед виходом на поле присіли на доріжку. І Лобановський: "Ніякого хвилювання, вийшли і робимо свою справу". Угорці теж були серйозною командою — дорогою до фіналу вони вибили "Ліверпуль" і "Црвену Звезду". А югослави перед цим переграли "Реал". Однак матч дався не надто важко. Онищенко швидко забив два м'ячі. Тому в перерві Лобановський вже не був таким напруженим. Спокійно грати й зловити їх на контратаці, казав. Що Блохін і зробив. Рахунок став — 3:0.
Що найбільше запам'яталося після фінального свистка?
— Коло пошани. На одному секторі стадіону в Базелі сиділи угорські емігранти, які виїхали до Швейцарії після придушення революції 1956 року (повстання проти комуністичної влади у Будапешті придушили радянські війська. — ГПУ). Всю гру вболівали за своїх. Коли ми з кубком побігли почесне коло, вони сприйняли це як образу. В нас полетіли яблука, банани, інші фрукти. Довелося зрізати коло й оббігти ту трибуну. Потім випили шампанське з кубка. Пам'ятаю, це був солодкий мускат.
Якось Володимир Мунтян сказав, що Лобановський і Базилевич могли собі дозволити випити разом із вами після перемоги. Це правда?
— Нічого подібного. Хіба по ковтку із кубка. Ми виграли 14-го ввечері, а вже 18-го мали грати за збірну в матчі відбору на Євро проти Ірландії. Тому про жодне гуляння мова не йшла. Після поєдинку нам вручили по 700 доларів премії. Всі хлопці здебільшого закупили техніку. Хтось телевізори брав, а я двійку "Панасонік" — радіо і касетний магнітофон, два в одному. Закуповувалися щедро, бо знали, що літак летить прямо на Київ, не буде пересадки в Москві й тяганини з коробками від покупок. Цей "Панасонік" і досі в мене стоїть.
2 
35413
Коментарі