Перед приїздом київського "Динамо" до Ліона на черговий матч Ліги чемпіонів проти місцевої команди в Україні хіба що ледачий не згадував про перемогу динамівців у фіналі Кубка кубків 1986 року. Вона мала місце саме у цьому французькому місті на стадіоні "Жерлан". Там з того приводу не тільки немає хоч якоїсь меморіальної дошки — у Ліоні взагалі того матчу практично ніхто не пам"ятає. Він продовжує зігрівати серця хіба що українських уболівальників-ветеранів.
Ліон нині переживає перший у своїй історії футбольний злет, тішиться з невпинного зростання своєї команди, заповнюючи по вінця стареньку спортивну арену, сяк-так реконструйовану до Кубка світу 1998 року. Подібно до Києва, який переживав те саме сорок років тому, Ліон вимагає нового гігантського стадіону. Його заплановано звести у 2012 році.
Приїзд динамівців не викликав у місті помітного інтересу. Наш легендарний віце-чемпіон прибув до Ліона як безнадійний аутсайдер після трьох поспіль розгромних поразок. Про український футбол у Франції тепер знають приблизно стільки, скільки ми знаємо про футбол, наприклад, Ісландії. Спроба подивитися у вівторок увечері по телевізору гру Ліги чемпіонів за участю донецького "Шахтаря" виявилась марною: його не показував жоден з сотень телеканалів. А в огляді провідного спортивного "Канал плюс" коротенький звіт про донецький поєдинок показали останнім у найкоротшому сюжеті.
Киян підтримував тільки тренер господарів Жерар Ульє
Складалося враження, що в Ліоні взагалі не знають, який має бути увечері 1 листопада футбол. А ще три роки тому приїзд "Динамо" до будь-якого з європейських міст автоматично потрапляв на перші шпальти місцевих газет і в телевізійні новини. Нині цього немає й близько. Єдиним, хто намагався підтримати українську команду, виявився тренер господарів Жерар Ульє. Він не шкодував для "Динамо" компліментів ні до гри, ні після успішного (для господарів) її завершення. А чому б і не похвалити суперника, який поступився твоїй команді у двох іграх із загальним рахунком 0:4, не створивши практично ніяких проблем?
Чи не вперше за останні роки не було на стадіоні і хоч трохи помітної групи динамівських уболівальників. Вочевидь, люди не забажали витрачати час і гроші на подорож за очікуваною, і практично невідворотною, поразкою.
Не вийшло нам потішитися забутою єврокубковою звитягою "Динамо" двадцятирічної давнини. Цього разу все виглядало як добре підготовлений спектакль з одним актором і одним статистом. Ми виявилися чужими на футбольному святі теперішньої Ліги чемпіонів. Ми виконуємо роль лагідних гостей, які, сидячи на краю столу, зайвого не з"їдять і не вип"ють.
3 
1
Коментарі