Ексклюзиви
Пʼятниця, 11 січня 2008 17:17

Михайличенко може реабілітувати школу Лобановського

Сталося так, що словосполучення "учень Лобановського" поступово перетворилося у нашому футболі із беззастережного компліменту у ледь не образу по відношенню до тренерів, які пройшли школу найвидатнішого вітчизняного футбольного фахівця усіх часів. Що, погодьтеся, не зовсім відповідає історичній і футбольній справедливості.

Згідно з правилом про те, що "запам"ятовується остання фраза", тренера Олексія Михайличенка поки що згадують здебільшого у зв"язку із провалом київського "Динамо" у грі проти турецького "Трабзонспора" улітку 2004-го, а також за невтішними останніми результатами молодіжної збірної, яку цей фахівець до вчорашнього дня очолював.

Ми забули чи захотіли забути про те, що Олексій Михайличенко досі залишається найбільш успішним тренером того ж "Динамо" після Лобановського, здобувши за два сезони стільки ж титулів, скільки здобув за три роки Мірча Луческу з донецьким "Шахтарем", маючи на порядок кращі умови для роботи. Також не згадують несподіваного титулу віце-чемпіонів Європи, виграний Михайличенком із "молодіжкою" України на початку літа 2006-го.

Чому так сталося? Гадаю, що причина насамперед у самому Михайличенку. Маючи неабиякий потенціал, цей фахівець не зумів чи не захотів створити навколо себе багато галасу, що робили і продовжують робити його колеги у клубах та збірній. Після свого звільнення з "Динамо" наступник Лобановського не дав жодного інтерв"ю стосовно цієї події, хоча, думаю, йому було і є що сказати з цього приводу.

Він не робить скандальних заяв та гучних обіцянок

Сьогодні вже очевидно, що, працюючи в "Динамо" за системою Лобановського,  найкращий учень метра зробив усе, що міг. Про міжнародні "невдачі" 2002–2004 років усі наступні динамівські наставники могли б тільки мріяти. Не вдалося Михайличенкові лише одне — він так і не зумів дати раду постійно зростаючому іноземному "легіону", який і самого Лобановського не раз заводив у безвихідь.

Причина, як на мене, полягає у характері Олексія Михайличенка. Ще за часів своєї кар"єри футболіста він відзначався надзвичайною працьовитістю та впертістю у досягненні мети. Те, що іншим легко далося у 20 років, Михайличенко здобув тяжкою працею уже у 25, коли більшість його однолітків зупинилися у своєму зростанні. Хто знає, яким би була доля футболіста і збірної СРСР, якби Олексій не травмувався напередодні фінального турніру Кубка світу 1990 року?

Мені довелося розмовляти з Михайличенком наприкінці минулого року. Ми говорили про його успіхи двадцятирічної давнини, коли нинішній тренер збірної став найкращим гравцем СРСР-1988, виграв європейське "срібло" й олімпійське "золото". Олексій сказав тоді, що ніколи не думав про титули і нагороди. Він лише хотів грати у футбол, знаючи, що нагороди, якщо їх гідний, самі знайдуть.

Таким самим він став і тренером. Хто чув від нього хоча б одну гучну обіцянку чи скандальну заяву? Лише робота і мінімум коментарів. Може, саме такий тренер і потрібен сьогодні національній збірній України? Видатний у минулому футболіст із блискучою тренерською школою Лобановського, який не зробив би аби кого своїм першим помічником. І хто знає, може, саме Михайличенкові вдасться реабілітувати в наших очах славну футбольну "школу Лобановського"? Звісно, що вже на новому, сучасному рівні.

Зараз ви читаєте новину «Михайличенко може реабілітувати школу Лобановського». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода