На тренування національної команди Іспанії напередодні матчу проти наших прийшло більше глядачів, ніж на майже всі ігри чемпіонату України. Іспанці нічого не приховували, понад годину розминаючись і граючи з м'ячем перед телекамерами і тисячами вболівальників.
Увечері та наступного дня епізоди цього тренування щогодини показували по місцевому телебаченню. Але футбол не був першою темою іспанської преси: третій день поспіль у центрі уваги авіакатастрофа в Альпах.
Упродовж п'ятниці у Севільї не було жодних ознак того, що ввечері футбол. Навіть за годину до гри історичний центр міста і вулиці, що ведуть до стадіону, жили звичним життям. Лише за три квартали до арени траплялися групи українців, які "заправлялися" у незчисленних кафе та ресторанчиках. Жодного натовпу, жодного перекриття транспорту. Величезний торговельний центр, що звели впритул до стадіону, спокійно приймав відвідувачів. Згадалося, який галас підняли у нас, коли подібний центр збиралися звести на площі перед "Олімпійським" у Києві.
Заповнені на 70% трибуни поводилися здебільшого спокійно. Тому було чути всі "заряди" українського сектора. Наші вболівальники вдосталь поскакали, бо "не москалі", а також співали про Путіна. Іспанці, видно, через мовний бар'єр, ці ініціативи проігнорували.
Гра дуже нагадувала матч червня 1982 року. Тоді на цій же арені збірні СРСР та Бразилії стартували у фінальному турнірі Кубка світу. Наші відкрили рахунок, але, перелякавшись, що випереджають бразильців, відійшли у захист, почали помилятися і врешті поступилися. Збірна України теж попервах виглядала знервовано. Лідери команди гостей не могли не те що розіграти елементарну комбінацію, а технічно зупинити м'яч чи віддати його партнеру.
Іспанці трохи заспокоїли українців, відкривши рахунок після неймовірної помилки нашого захисту. На щастя, господарі не забили більше, хоча цілком могли. До завершення гри у футболістів України було кілька слушних нагод зрівняти рахунок. Але у такі моменти наші хлопці мали переляканий вигляд, ніби не вірячи, що можуть отак просто забити іспанцям. Тому у вирішальну мить діяли або метушливо, або кострубато.
Іспанські футболісти не стали намагатися будь-що забити ще і врешті здобули потрібний результат. Як виглядало — не занадто зопрівши. Наші ж, насамперед Руслан Ротань, віддали грі всі сили, якщо не більше.
Місцева публіка сприйняла перемогу своїх без особливого захвату, приблизно так, як ми зустріли виграш у Білорусі чи Македонії. Іспанці пішли після матчу вечеряти і досить довго не розходилися — ресторани у центрі почали зачиняти після другої ночі. А може, у них так щодня?
2 
1
Коментарі