Це мало статися рано чи пізно. 20 років поневірялися у Києві залишки потужного хокейного господарства. Поневірялися б і далі, якби у Донецьку не знайшлися меценати, готові витратитися на хокей. Тож у Донецьку тепер грає найсильніша українська клубна команда. Вона заявлена у другу російську лігу, де перемагає практично усіх. Якраз у Донецьку у ці дні проходить світовий чемпіонат для 20-річних у групі "Б". І саме із Донецька розпочнуться, якщо розпочнуться, успіхи відродженого українського хокею.
Нічого особливого у новій хокейній "столиці" не роблять. Так само як у Києві наприкінці 1970-х, у Донецьку тепер створені нормальні умови для тренерів та хокеїстів. Вони мають де грати і тренуватися, а головне — впевнені у своєму майбутньому.
Так само нічого страшного немає у тому, що усі теперішні гравці донецької команди "привозні". У київському "Соколі" згаданих 1970-х теж не було не те що киян, а й українців взагалі. Вони з'явилися потім, коли у відповідь на хокейне видовище, яке команда тих років дарувала киянам, їхні діти масово пішли тренуватися на хокеїстів.
Тепер таке видовище намагаються створити у Донецьку, зібравши до місцевої команди чи не усіх конкурентоспроможних українських гравців і підсиливши їх "іноземцями" із Росії та Білорусі. До послуг команди головна хокейна споруда міста — Палац спорту "Дружба". Президент хокейного клубу "Донбас" — віце-прем'єр Борис Колесніков. Тож сумнівів у тому, що саме у Донецьку відтепер будуть розташовані головні хокейні сили України, не виникає.
Одна проблема — у чемпіонаті України "Донбас" виступає другим складом, демонструючи, що цей турнір клубу не дуже цікавий. Це жодним чином не свідчить про відсутність патріотизму у донецьких хокеїстів та їхніх керівників. Київський "Сокіл" багато років поспіль робив те саме, виступаючи основним складом у чемпіонатах Білорусі та Росії. Інша річ, що "Сокіл" навіть за таких умов вигравав національний чемпіонат. Він може це зробити і цього року. Але це нічого не змінить. Бо усі знають, хто тепер у нас насправді хокейний чемпіон та де він тепер.
Коментарі