Уперше цього року дивився по телевізору хокей. По українському телеканалу показують чемпіонат світу, тож чому не повболівати за нашу збірну? На жаль, перші дві гри такої можливості не дали. Матчі проти фінів та росіян нагадували поєдинки заводської команди з професіоналами, без шансів для перших.
Зате з Данією наші, хоч і грали так само повільно і неякісно, боролися за перемогу. Тому що суперники були приблизно такого ж рівня. Українці програли 3:4, не забезпечивши собі місця серед найсильніших на наступний чемпіонат. Можливо, це не так і погано. Тепер останні три зустрічі наша команда буде не відбувати номер, як на попередніх чемпіонатах, а боротиметься до кінця. А значить, до двох з чимось годин цікавого хокею додадуться ще понад шість. Ми знову переживемо моменти, про які давно забули. Це було ще в радянські часи, коли хокей за участю київського "Сокола" можна було дивитись щотижня.
Чому скромна Білорусь може проводити повноцінний національний хокейний чемпіонат, а в Україні його розігрують за кілька тижнів нашвидкуруч зібрані колективи? Адже є палаци спорту у Києві. Харкові, Дніпропетровську, Донецьку, Запоріжжі, Одесі... Спритні бізнесмени влаштовують тепер штучні ковзанки практично в кожному українському місті.
То чи не настав час повернути нам справжній хокей у вигляді регулярного чемпіонату, який би показували по телевізору? У тій же Данії такий чемпіонат є. Так само, як практично у всіх країнах Європи, включаючи зовсім не хокейні Францію чи Іспанію. І нічого, що нашим поки що не світять світові та олімпійські нагороди. Якщо відродимо національну першість, якщо хлопчики, як у Києві 1970-х–1980-х, почнуть записуватись у хокейні секції, нагороди колись з"являться. І коштує це недорого. Треба тільки по-справжньому захотіти.
7 
35413
Коментарі