За рік про Мілевського забудуть остаточно

Я мав можливість спостерігати за тим, як Артем Мілевський робив свої перші кроки в професійному футболі. Тоді працював у другій лізі з ірпінським "Нафкомом", а динамівська молодь набиралася досвіду в "Борисфені", Бориспіль. Тому тема Мілевського мені особливо близька.

Уже в 16–17 років Артем вирізнявся на полі. Мав хороше футбольне мислення, не боявся брати ініціативу на себе, але було видно, що в нього проблеми зі швидкісними якостями. Відчувалося, що хлопець не завжди дотримувався футбольного режиму.

Можу припустити, саме ці обставини не дали Мілевському розкрити всі свої таланти. Так вийшло, що окрім "Динамо", Артем ніде, за великим рахунком, не грав. Пробував сили в різних чемпіонатах, але нічого в нього не вийшло. Від природи Мілевський не мав особливих фізичних даних. Крім того, проблеми з режимом спричинили те, що на високому рівні він протримався зовсім недовго. Без швидкості проявити себе важко не тільки в Україні, а й в інших європейських чемпіонатах. Тому залишається грати в Білорусі, де рівень чемпіонату відверто слабкий.

До іноземців завжди вимоги більші. Тільки в Україні і ще декількох країнах можуть за легіонерами бігати й багато їм дозволяти. В Європі легіонер повинен вигравати конкуренцію, бути сильнішим за місцевого гравця. Якщо цього не буде — його одразу відправлять назад, місце в складі займе місцевий футболіст. У цьому також проблема Мілевського — він не був готовий до серйозних викликів.

Артем вважав, що він — "зірка". Але в кожному клубі потрібно доводити все з самого початку. За саме ім'я можуть ставити до складу тільки два-три матчі, а потім вже потрібно показувати гру.

Недавно Мілевський розповів, як не потрібно поводитися, щоб не згубити кар'єру і, отримуючи величезні гроші, не залишитися ні з чим.

Молоді гравці мають зробити виснов­ки, як ставитися до власних заробітків. Розуміти, що футбольна кар'єра не така довга. А головне — уважніше ставитися до оточення. Коли Мілевський успішно грав за "Динамо", мав велику зарплату, біля нього постійно крутилися люди, які фактично жили його коштом. Щойно великі гроші закінчилися — друзів, радників не стало. Розумію, що Артем може бути компанійським хлопцем щедрої душі. Але така ситуація призвела його до нинішніх обставин.

Не став би драматизувати ситуацію Мілевського у фінансовому плані. Тисяч п'ять доларів (130 тис. грн. — ГПУ) він отримує. Це хороші гроші для 34 років. За них можна комфортно жити в Україні чи Білорусі. Без колишнього роз­маху, звичайно. Часто так буває, що молоді хлопці, які рано відриваються від родини, мають проблеми із соціальною адап­та­цією. Тренери багато що контролюють, але деякі аспекти у вихованні втрачаються. Потім людина не завжди розуміє, що робити з величезними грошима, які на неї "впали" у 20 років.

Для Мілевського вже все скінчилося. Ще рік буде грати, а потім про нього остаточно забудуть. Артем — приклад нереалізації футбольної кар'єри.

×