Лев Броварський, 58 років, — рекордсмен львівських "Карпат" за кількістю проведених матчів. У футболці "зелено-білих" він зіграв 412 поєдинків і визнаний найкращим гравцем львівського футболу. Уболівальники охрестили Броварського "професором".
"Карпати" були близькими до завоювання нагород чемпіонату СРСР 1976 року. Тоді навіть сувеніри з написом "Карпати — чемпіон" виготовили.
— Домашня перемога над ленінградським "Зенітом" гарантувала нам "срібло", а нічия приносила "бронзу". Перед матчем ми ніяк не могли вибратися з Москви. Просиділи добу в аеропорту. Через негоду відклали авіарейси. Поїхали врешті-решт потягом. Програли 0:3. "Зеніт" тричі вдарив і влучив, а ми навіть пенальті не реалізували.
Правда, що в ті часи небезпечно було грати на Кавказі?
— Так. 1971-го ми протистояли у Єревані місцевому "Арарату". Повний стадіон, вірменська команда володіє тотальною перевагою. Маркаров забив нам, суперник повів у рахунку. У кінці тайму господарі збили Ліхачова у штрафному. Арбітр матчу москвич Табаков призначив пенальті. Кульчицький не схибив — 1:1. А за хвилину до закінчення матчу араратівці сфолили вже проти Грещука. Табаков знову призначає одинадцятиметровий. Глядачі вибігають на поле. Хтось із гравців "Арарату" відверто вдарив Кульчицького, бо знав, що той влучить у ворота з пенальті. До позначки підійшов Шулятицький — штанга. Після гри ми відразу попрямували до тунелю. Години три не виходили з роздягальні. Суддю вивозила міліцейська машина. Вночі біля готелю уболівальники вийшли з транспарантами: "Суддя — п...раст!". Наступного дня в аеропорту до нас підійшли фанати "Арарату". "Перший пенальті був?" — питаємо. "Був". — "А другий?" — "Теж". "Чого горлали?" — "На Кавказі два пенальті не призначають".
Головною командою республіки було київське "Динамо". Мали запрошення зі столиці?
— І не одне. Перше — 1968-го. Останнє — через сім років. Михайло Коман донині запитує, чому сім років відмовляв. Просто побоявся. Думав, у Києві гра не піде. Навіть жалкую трохи.
Чому вам не вдалося зіграти у збірній Союзу?
— Мене викликав Валентин Ніколаєв. Він формував збірну на базі ЦСКА. Перед матчем з болгарами у Софії Ніколаєв пояснив: "Регулярно гратимеш у збірній, якщо перейдеш до ЦСКА". Я категорично відмовився, бо завжди тікав від армійських порядків.
У ті часи командам розподіляли поїздки за кордон.
— "Карпатам" діставалися екзотичні країни. Двічі ми вирушали "в заслання" на Кубу. Туди далеко їхати і з економічної точки зору невигідно: магазинів немає, карткова система, всі голодні. З їжею були проблеми — в основному їли булочки з кавою. У військовій частині раз зіграли матч і на обід подали стегна жаб. Ніхто навіть не доторкнувся.
Ахметов тоді простимулював "Карпати"
У "футбольних" країнах грали?
— 1975-го року в Італії — зіграли з "Міланом" 1:1. У центрі поля грав проти Рівери, найкращого гравця Європи-1969. Перед грою через перекладача попросили обмінятися футболками. Італійці через 5 хвилин принесли свою форму, а нашу взяти відмовилися.
Що було після завершення кар"єри в "Карпатах"?
— Працював тренером в училищі олімпійського резерву. Грав по неділях за самбірський "Спартак". Потім за скеруванням Федерації футболу СРСР працював два роки в Камеруні. Очолював там молодіжні та юнацькі збірні, а Валерій Непомнящий тренував національну збірну. Ми з ним шість місяців жили у прекрасному готелі. Потім Валерію виділили віллу на 12 кімнат, яка належала міністру спорту. Я мешкав у чотирикімнатній квартирі. А гравці жили у військовій частині. Раз ми потрапили туди попри заборону. Побачили казарму, двоярусні ліжка. Душу не було, стояло кілька діжок з водою.
Ви двічі очолювали "Карпати" як тренер. Який матч на цій посаді запам"ятався найбільше?
— Зі шведським "Гельсінборгом" у Кубку УЄФА 1999/2000. Командою тоді опікувалася Львівська залізниця. Перед гравцями дуже заборгували. Група футболістів вдавалася до шантажу: якщо їм не сплатять боргів, то вони не поїдуть до Швеції. Вирішив ситуацію тодішній начальник Львівської залізниці Георгій Кірпа. Зробив це за одну хвилину. На зборах запевнив: окрім того, що поверне борг, заплатить за вихід у наступне коло по 10 тисяч доларів преміальних кожному. А насамкінець дав у конверті членам делегації по тисячі доларів на морозиво у Швеції. Тиша була мертва. На жаль, тоді ми програли шведам за пенальті.
2002-го "Карпати" програли "Волині". Преса писала, що матч був договірним.
— Після гри дізнався, що букмекери за дві години до матчу зняли ставки. Пригадую, суддя у Львові чомусь симпатизував "Волині". А ще перед тою грою мене зранку один із тренерів почав діставати: "Хто буде грати на якому місці?". Хоча раніше ніколи цим не цікавився. Потім, коли я пішов, "Карпати" виграли у "Волині" в гостях. Багато що підтвердилося.
За рік до того "Карпати" зіграли внічию з "Динамо". Подейкували, президент "Шахтаря" Ринат Ахметов виділив команді 700 тисяч доларів.
— Факт підтверджую, але конкретних цифр називати не хочу. Нічого поганого у стимулюванні не бачу.
Хотіли б іще попрацювати тренером команди вищої ліги?
— Зараз уже ні. Власники багатьох команд втручаються у роботу тренерів. Доходить до маразму. Перед грою кажуть, кого ставити. На грі — кого замінити. Я на таке не можу погодитися, бо маю свої принципи.
Чим зараз займаєтеся?
— Очолюю регіональний Центр розвитку дитячо-юнацького футболу.
Як проводите вільний час?
— Біля телевізора. Дивлюся теніс, снукер. У футбол грав востаннє років три тому. Ветерани збираються, кличуть. Але футбол зараз мені не приносить задоволення.
Як склалося ваше сімейне життя?
— Непогано. Живемо утрьох — я, дружина і пес. Дітей немає. Видно, довго в футбол грав і не встиг "купити".
1948, 30 листопада — народився у Дрогобичі
1968 — почав виступати за "Карпати"
1969 — володар Кубка СРСР
1971 — провів єдиний матч у збірній СРСР проти збірної Болгарії
1989 — тренував молодіжні збірні Камеруну
2001–2002 — тренер "Карпат"
Заслужений тренер України
2 
1
Коментарі