Український легкоатлет-призер Мельников раніше займався тенісом

23-річний легкоатлет Станіслав Мельников на чемпіонаті Європи здобув бронзову медаль з бігу на 400 метрів з бар'єрами. Проте цей старт став останнім для нього у 2010 році. Замість участі в змаганнях на Стаса чекали операція з видалення апендициту та відновлюваний період.

- Зараз на зборі в Євпаторії. Потроху втягуюся в роботу, – розповідає Станіслав Gazeta.ua. – Хоча вже й пройшло півтора місяці, але ще важкувато. Впала витривалість.

- Ваша медаль континентальної першості була досить прогнозованою, але навколо чомусь почали говорити про несподіванку. Невже й справді не очікували?

- За результатами сезону припускали, що нагорода може бути. Проте особливо нічого не планували. Бар'єри — дуже підступна річ. Особливо, коли мова йде про міжнародні старти. Сам був свідком того, як люди з третім-четвертим результатом навіть не потрапляли у півфінал. Тому краще сказати, що не претендуєш на нагороду, ніж ходити й кричати, що виграєш, і залишитися ні з чим.

- На відміну від 2009-го, ви зуміли підійти на піку форми до головних стартів. Внесли зміни у процес підготовки?

- Особливо нічого не змінювали. Вся проблема – в голові. Перший старт ні на що не впливає, ти виходиш з вільними думками. А головне якраз — не затискатися. А на чемпіонаті Європі, командному чемпіонаті вже давить відповідальність.

- А медаль Євро-2010 додасть упевненості чи, навпаки, тиснутиме?

- Радість виграної нагороди триває години три. Потім відразу починаєш думати про наступні старти чи сезон. Тим більше, завжди є хтось, хто біжить у спину. Розслаблюватися не можна ніколи. А ця медаль повинна лише додати впевненості. Вона показала, що я можу вигравати, що є прогрес.

- Нині вам частіше почали надходити запрошення на престижні змагання?

- Після чемпіонату Європи запросили на етап "Діамантової ліги" у Брюсселі та Кубок континентів. Але відразу два серйозні старти пройшли повз мене. До цього міжнародних комерційних змагань було мало. А там збирається сильна публіка, і брати в них участь — корисно. Це хороший досвід. Та й коли біжиш у такій компанії, то й результат показуєш вищий.

- А чим пояснити, що успіхи українських жінок на міжнародній арені у вашій дисципліні набагато вищі, ніж у чоловіків?

- Навіть не знаю У росіян теж тенденція така, що жінки сильніші. Можливо, це ще й на рівні генів: жінки не так програють у результатах північноамериканкам та африканкам.

- Пам'ятаєте, коли почали бігати бар'єри?

- Точно навіть не пригадаю, коли прийшов у легку атлетику. Раніше займався тенісом. Але виникли певні проблеми, тренер переїхав в інше місто. Та й вид спорту — дорогий. Батькам було б складно потягнути. Тому я й закінчив. Оскільки вони колишні легкоатлети, то відвели й мене на стадіон, щоб не сидів без діла.

- Продовжуєте тренуватися в Одесі?

- Так. Хоча умови там жахливі. Доріжкам по 30 років. Після дощу вони здуваються. Здутий кусок тоді вирізують, а на його місце заливають смолу. З бар'єрами теж не все так просто. Спеціальних закріпок немає, й ми підпираємо їх гвіздками. Манеж у нас маленький, там дуже круті віражі — спринт особливо не побігаєш. Коли йде дощ, дах протікає, ми банки підставляємо.

- Намагаєтеся частіше виїжджати на збори?

- Під час підготовки до основних стартів намагаємося їхати в Ялту, там хороший стадіон "Авангард". Зимою спринт не бігаємо. А на відрізках 400 або 600 метрів швидкість нижча, тому віражі не складають великих проблем.