У Шеффілді загинули 96 уболівальників "Ліверпуля"

15 квітня 1989 року сталася трагедія на стадіоні "Гіллсборо" в англійському Шеффілді. У жахливій тисняві загинули 96 уболівальників "Ліверпуля".

Того дня в Шеффілді, на нейтральному полі стадіону "Гіллсборо", в півфіналі Кубка Англії зустрічалися "Ноттінгем Форест" і "Ліверпуль". Гра повинна була початися о 15:00. Ремонт дороги затримав кавалькаду автомобілів із уболівальниками "Ліверпуля". Основна частина уболівальників "червоних" прибула на арену лише за двадцять хвилин до стартового свистка, коли команди вже виходили на поле.
"Гра почалася, а трибуна "Ліверпуля" була практично порожня", – згадував один ыз уболівальників "Ноттінгема".

Біля вхідних турнікетів утворилася тиснява. Щоб уникнути небажаних наслідків, поліція о 14:52 відчинила великі ворота і стала запускати людей на стадіон без перевірки квитків.
Фатальною помилкою було те, що служителі порядку не зачинили центрального входу на трибуну, куди миттю посунули майже п'ять тисяч уболівальників. Ті з фанатів, хто вже був у секторі, виявилися в пастці – з трьох боків їх було обгороджено ґратами, а з четвертої на них тиснув потік людей. За лічені секунди людей притиснули до металевих прутів огорожі.

Однак поліція на чолі з Девідом Дакенфілдом розцінила це як початок заворушень і не дозволила відчинити вхідні двері.
Просто на очах поліцейських, які вишикувалися перед огорожею трибуни "Леппінгс Лейн", розгорталася жахлива картина – люди задихалисяй умирали, не маючи сил вирватися з цієї диявольської тисняви.

"Нас убивають, Брюсе, вони вбивають нас!" – ці слова чув голкіпер "Ліверпуля" Брюс Гробеллар, за чиїми воротами відбувалася трагедія.
Уболівальники із сусідніх секторів намагалися допомогти товаришам, які опинилися в пастці, - їх перетягували на верхні яруси і через огороджувальні бар'єри. Фанатам вдалося виламати хвіртку, через яку люди, замкнені на трибуні, кинулися на поле. Парадоксально, але служителі порядку намагалася перекрити цей потік, маючи наказ нікого не випускати на газон.

О 15:06 гру було зупинено. Було ясно, що багатьом потрібна медична допомога. Очевидці викликали службу порятунку, але Дакенфілд заборонив доступ реанімаційних карет на поле, ухваливши рішення, що після 15:15 робити це вже безглуздо. З 44 прибулих екіпажів медиків тільки 14 відвезли постраждалих. Тоді як екстреної допомоги потребувала незрівнянно більша кількість людей.

Ланцюг цих помилок призвів до гнітючих наслідків. У тисняві загинули 96 осіб. Наймолодшому було 10 років, найстаршому – 69. Понад 700 осіб отримали поранення.
Ліверпуль занурився в жалобу.
"Ми відвідували похорон по чотири рази на день", – згадував тренер команди Кенні Далгліш. Співчуття висловлювали клуби, політики, прості люди, вболівальники, включаючи фанатів заклятих суперників – "Евертона" і "Манчестер Юнайтед".

Сім'ї загиблих хотіли знати правду і розраховували на справедливе розслідування.
Тому стаття, надрукована через кілька днів у газеті The Sun, стала для них справжнім потрясінням. У ній із посиланням на неназваних офіцерів поліції називалися "справжні" причини події. Газета стверджувала, що в загибелі людей винні п'яні вболівальники "Ліверпуля", які прорвалися на трибуну. "Фанати мочилися на пожежних, поліцейських і навіть на тіла загиблих товаришів. Хулігани перешкоджали реанімаційним заходам і били поліцейських, які намагалися допомогти вмираючим", – писалося в статті.
"Реакцією Мерсисайда на статтю була лють", – казав Далгліш. Газету припинили завозити в кіоски. Люди перестали згадувати її назву, а за необхідності написати її замінювали букву u зірочкою. Кореспонденти видання говорили, що представляють інші газети - інакше з ними в кращому разі просто ніхто не розмовляв.
Попри таку реакцію громадськості, версія, висловлена газетою, довгий час залишалася офіційною. Поліція не збиралася визнавати помилки і всіляко прагнула зам'яти справу. Сталося ціле нагромадження брехливих свідчень, підтасовок і фальсифікацій. Трагедію було кваліфіковано як нещасний випадок.

Із цим були не згодні сім'ї загиблих, ті, кому вдалося вижити, і ті, кого глибоко вразила трагедія цілого міста. Усі вони об'єдналися в "Групу підтримки сімей "Гіллсборо", щоб домагатися відкритого і чесного розслідування подій 15 квітня 1989 року.
2010 року уряд Великої Британії оголосив про створення спеціальної комісії для незалежного розслідування причин трагедії. Її очолив єпископ Ліверпуля Джеймс Джонс. Комісія отримала доступ до всієї інформації, пов'язаної з подіями, присвятивши цьому понад два роки.
Результати роботи, опубліковані 2012 року, були дивовижними, шоковими і надзвичайно болючими. Але це була правда. Комісія встановила такі факти.

Провини уболівальників "Ліверпуля" не підтверджено.
Причинами події була повна відсутність контролю над ситуацією з боку поліції.
З перших хвилин після трагедії поліція стала проводити заходи для обґрунтування версії про "п'яних ліверпульських фанатів".
У всіх загиблих, включаючи дітей, бралися тести на наявність алкоголю.
41 людину можна було врятувати в разі допуску на поле карет швидкої допомоги і після часу 15:15, встановленого Дакенфілдом.
116 з 164 рапортів поліцейських було змінено з метою знищення в них будь-яких фактів про помилкові дії служб правопорядку. Зокрема і про те, що 28 осіб із числа загиблих ще дихали після 15:15.
Публікація в газеті The Sun була відвертою "качкою", оскільки була частиною стратегії.

23 роки знадобилося для того, щоб добитися правди. Ще чотири – для рішення суду. 26 квітня 2016 року суд кваліфікував загибель 96 уболівальників як убивство.
Колишній шеф поліції Південного Йоркшира Дакенфілд повністю визнав провину. Він сказав, що був паралізований страхом і тому не міг виконувати свої обов'язки досить професійно.

Наймолодшим із загиблих був 10-річний Джон Пол Гілхулі – двоюрідний брат багаторічного капітана "Ліверпуля" Стівена Джеррарда.
"Щоразу, коли я під'їжджаю до "Енфілд", то стишую хід, порівнявшись із Воротами Шенклі. Мій погляд затримується на меморіалі жертвам "Гіллсборо". Я повільно їду вздовж меморіалу, пробігаючи очима список тих, хто впав на трибуні Леппінгз Лейн і ніколи більше не піднявся. Одне ім'я притягує мій погляд. Джон Пол Гілхулі, 10 років – наймолодший із тих, хто не повернувся з Шеффілда. Хлопчик, чиє життя обірвалося, практично не розпочавшись. Я знав Джона Пола. Це мій двоюрідний брат. Холод біжить у мене по спині", – пише Стівен.

"Як і у всіх в Мерсисайді, субота 15 квітня 1989 року залишила шрам на моєму серці. Футбольний клуб "Ліверпуль" був релігією в моїй родині, тому, щойно ми почули, що на матчі щось сталося, зібралися біля телевізора, чекаючи на новини. Нас трусило, коли ми чули коментар. Того вечора в нашому домі було дуже й дуже похмуро. Кожен із нас ставив запитання: "Чи знаємо ми когось, хто поїхав туди? Господи, зроби, щоб це було не так". О пів на дев'яту ранку хтось постукав. Я швидко спустився, щоб відчинити двері. Мій дідусь Том, не кажучи ні слова, пройшов у вітальню. Прокинулися всі інші, і ми встали посеред кімнати, чекаючи, коли дід щось скаже. Дід жив неподалік, і не в його манерах було ходити по гостях о 8:30 ранку в неділю.

"У мене погані новини, – сказав він, нарешті. – Джон Пол загинув".
Ми й не знали, що Джон Пол вирушив на гру. Він постійно ходив на "Енфілд", але поїздка на півфінал Кубка Англії була особливим подарунком. Дід пояснив, що Джекі – мама Джона Пола – змогла дістати квиток на матч. Вона знала, як багато значила для її сина можливість подивитися на його героїв в такому важливому поєдинку. Гра була в Шеффілді – зовсім поруч, всього 70 миль. І він так хотів поїхати! Друг сім'ї погодився відвезти Джона-Пола. Вони виїхали з Ліверпуля в суботу вранці, повні захоплення й передчуття. Тільки Джон-Пол так і не повернувся додому. Так і не повернувся з футбольного матчу. Ці слова переслідують мене все життя".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Загинули 39 фанатів "Ювентуса"

×