Ексклюзиви
Неділя, 29 червня 2014 17:11

"У Росії гравець попросив кричати на нього матом. Відповів, що без проблем" - Багатскіс
10

Київський "Будівельник" залишився без наставника. Латвійський фахівець Айнарс Багатскіс узгодив умови розірвання контракту з чемпіоном України. Очевидно, що основна причина такого рішення — це відмова киян від єврокубків на цей сезон у зв'язку із складною ситуацією в Україні. Поки офіційний сайт команди не підтвердив цієї інформації.

Багатскіс провів у Києві два сезони. За цей час "Будівельник" двічі виграв Суперлігу та один раз здобув Кубок України. В Європі команда під керівництвом латвійця також пошуміла. Спочатку дійшла до півфіналу Єврокубка. А у минулому сезоні "Будівельник" дебютував в Євролізі (баскетбольний аналог Ліги чемпіонів), після чого вийшов у чвертьфінал Єврокубка.

Багатскіс запам'ятається українським вболівальникам емоційною поведінкою на паркеті та яскравими прес-конференціями. Наставник не ліз у кишеню за словом — завжди говорив "живою" мовою, грамотно, чітко і гостро.

Айнарс Багатскіс — щиро про головне:

Як всі нормальні радянські діти я хотів бути міліціонером або космонавтом. Потім в якийсь момент мені захотілося стати вчителем. Мені здавалось, що це буде круто.

Коли я вперше потрапив у збірну Латвії, колега по команді сказав мені: "Ти такий швидкий, шустрий, постійно біжиш без зупинки, ще й прізвище на "Ба" розпочинається, тому будеш Багі." Мені тоді було 16 чи 17 років.

У мене є друзі та колеги, які телефонують і кажуть "Привіт, Багі". Правда, щось не пам'ятаю, щоб хтось з моїх гравців так мене називав. Хай спробують. Їм нічого за це не буде. Просто команда побіжить 8 чи 16 кіл. Все буде залежати від мого настрою.

Баскетбол — це найрозумніший командний вид спорту. Гравці знають, як далеко можуть зайти у стосунках з тренером і коли потрібно дотримуватися субординації. Зараз інші види спорту дуже образяться і будуть кидати у мене великим камінням. Будь-ласка, хай кидають.

Гроші треба заробляти, а не отримувати. Тоді у тебе зовсім інше ставлення до них.

Я одночасно грав на найвищому рівні в Європі та вчився у докторантурі. Словом, був дуже розумним і красивим, але інколи не вистачало якоїсь дрібниці. З нинішнім досвідом я б тоді робив багато речей по-іншому. Я не кажу, що було погано. Було класно, але відповідно до мого тодішнього досвіду, розуміння, освіти та оточення.

Коли був гравцем, то злився на досвідчених тренерів. Деякі говорили мені бути спокійнішим, адже так можна зробити більше, ніж силою та жорсткістю. Тепер я своїм гравцям з першого дня кажу, що найважливіше у сучасному спорті — це терпіння і спокій. Нікуди не потрібно поспішати. Не дарма говорять, що поспішиш і народ насмішиш.

Намагаюся викинути з пам'яті те що я колись говорив, коли був гравцем. Зараз у мене інша позиція у баскетболі. Погляди гравця і тренера іноді суперечать один одному. Тому я стараюся дистанціюватися.

Є різні поразки. Якщо поклавши руку на серце ми можемо сказати, що зробили все, але суперник просто виявився кращим, тоді O'k. Тут нічого не вдієш.

У баскетболі немає нічиїх. Це не футбол, де команда могла жодного разу не перейти центральну лінію, але і не дала собі забити. Рахунок 0:0, ніхто за 90 хвилин навіть не спітнів, але всі задоволені. Типу добре зіграли.

Якщо баскетболіст не готовий битися до кінця і дивиться на суперника з п'ятого поверху, то він гратиме погано. Це впливає на всю команду і ми програємо. І я маю бути задоволений?

Я кажу баскетболістам: "Хлопці, ви приходите сюди раз або двічі на день. Просто зробіть все на максимальній самовіддачі. Решту часу робіть, що хочете."

Хочеться жити так, щоб не було соромно самому собі, що я зробив щось не те. Морального похмілля вже не мав довгий час. Умовно живу зі своєю совістю. А це не так легко.

Моя найбільша перемога — це мої діти.

Старший вже сам по собі. Він отримав стипендію і три роки навчався у Штатах. Закінчив там середню школу. Він зрозумів, що баскетбол не для нього. Він занадто правильний. Зараз він навчається в університеті. Молодший живе баскетболом. Він знає більше гравців НБА, ніж я.

Для мене важливо, щоб діти займалися спортом, адже це дисципліна та загартування характеру. Я вважаю, що чоловік повинен мати якесь захоплення.

По роботі я не брешу. Я маю говорити як є. Дуже часто людям не подобається правда і критика. Мені також. Але якщо мене покритикує фахівець, то я вислухаю його.

Все у цьому світі суб'єктивне. Немає абсолютної правди, що є краще.

У 39 років я зробив неправильний вибір. У "Жальгірісі" мені запропонували самому написати у контракті скільки я ще можу грати. Я тоді вже сім років не був удома. Мені здавалося, що я, мій досвід і знання там будуть потрібними. Навіть дружина мені говорила: "Не приїжджай сюди, тобі буде не цікаво". Як завжди — не послухає жінки і помилишся.

У 29 років деякі команди Латвії запропонували мені стати їх тренером. Я добре грав, але всім здавалося, що я вже "мертвий" баскетболіст. А я якраз зрозумів, що мої ноги і голова працюють синхронно — те що я хочу, те я і можу. Мені не потрібно нічого видумувати.

У 28 років я зрозумів, що хочу стати тренером. Мені стало нудно нічого вдень не робити. Зі сторони здається, що життя спортсмена-професіонала дуже різноманітне. Звичайно, гравці самі знаходять собі різні проблеми. Зазвичай на день у нас два тренування або гра. Решту часу ти їж і спиш. І так кожен день. Я почав вчитися. Мене цікавила теорія психології та педагогіка.

Я вчився три роки. Кожного дня о сьомій ранку я був у залі, тренувався годину і їхав в університет, де сидів на чотирьох лекціях. Після відпочинку йшов на вечірнє тренування. Разом з тим я грав в єврокубках і збірній Латвії.

В останні десять років кар'єри я міг інколи випити стакан вина. Не їв картоплі, не пив коли.

В останній місяць своєї кар'єри я примудрився виграти всі призи Балтійської ліги і став кращим гравцем матчу зірок.

Польський колега сказав мені: "Грай скільки можеш. Це кайф. Тренер — це зовсім інше." Я ніколи не вважав, що я працюю. Це розвага, якою я заробляю.

Всі гравці — великі діти. Я сам таким був. Баскетболіст ніколи не відчуває себе винним. Є гравці, які відповідальні за те що вони роблять не так і кажуть: "Тренере, вибачте". А в основному - баскетболіст прийшов, типу старається, не вийшло, наступного разу буде краще. Це нічого поганого. Так є у всьому світі.

Мій колега, колишній гравець збірної Росії сказав: "Коли ти граєш - немає хороших тренерів, коли ти стаєш тренером, то немає хороших гравців". Я з цим не згоден.

Російський тренер Стас Єрьомін сказав, що тренером ти стаєш після 10 років роботи. Я працюю восьмий, так що в мене ще все попереду.

Сивіти почав ще коли був гравцем. У 26-27 років я дуже близько сприймав все, що відбувається навколо. Мені хотілося бути хорошим для всіх, щоб про мене не подумали погано. В один день дружина запитала чи мені не набридло бути корком для всіх пляшок. Яка різниця хто там що думає і говорить? Мені важлива думка деяких людей, але для всіх хорошим не будеш.

Це не мій справжній голос. Він був іншим. Вже забув яким саме. У мене така робота — кричати на людей ще й намагатися перекричати інших. Коли граємо у великих залах я кричу і сам не чую, що я кричу. Є такі ситуації, коли треба підвищити голос. Тренер повинен зберігати спокій, але своїми жестами ти маєш показати, що тобі не все одно. У професійному спорті ти не можеш бути хорошим фахівцем, якщо граєш без емоцій.

Інколи під час матчів я підігрую. Дивлюсь по ситуації. Є гравці, яких треба завести. Іншим це не потрібно. Вони самі знають, що робити. Я не можу і не буду всіх веселити. Я нічого не роблю просто так. Якщо я щось зробив, то так треба.

Мене важко обманути, адже я сам довгий час був гравцем. Я бачу коли баскетболіст не виконує свою роботу на 100%. Тоді я повинен наїжджати. Інколи через одного доводиться карати всю команду. Це я називаю помірною диктатурою.

Російська та англійська мови дуже багаті на мати. Їх всі розуміють. Іноді я противний сам собі у цьому плані. Поки я не працював у Росії, то наїжджав на баскетболістів, але коректно. Один дуже хороший гравець моєї команди підійшов до мене і сказав: "Тренере, ви все так гарно пояснюєте, але ви б не могли на мене матом наїжджати?" Відповів, що без проблем. Як не дивно, він почав грати краще.

Латвійський хокейний тренер Олег Знарок сказав мені, що нормальні люди не розуміють без мата. Це не моя сутність, але я розумію, що так треба. Стараюсь цим не зловживати, бо моментами це стає смішно. Іноді вчасно сказаний мат може дуже багато допомогти.

Баскетболісти, які стають тренерами, мають умертвити у собі гравця.

Я ніколи не ділю команду на іноземців та місцевих гравців. Ми всі робимо одну роботу. На початку можу подивитися крізь пальці, якщо легіонер щось на емоціях не так зробив чи запізнився через пробку. Раджу виїхати на 15 хвилин раніше з дому.

Кожен матч для мене — це свято. Не можу уявити, що може бути по-іншому.

Ходив у Національну оперу України. Мені сподобалась будівля. Просто вау. Ти добре себе там почуваєш. Сама опера не вразила.

У Латвії та Литві часто впізнають на вулицях. У Києві також були такі ситуації. В Україні спорт номер один — це футбол.

Мені смішно і навіть трішки соромно, коли мене називають легендою. Я не звертаю на це уваги. Так, я грав довго і досить непогано. Для мене великою честю було 12 років виступати за збірну Латвії. Цим я точно пишаюся. Не у багатьох людей є така можливість, щось зробити для своєї країни та землі.

Дуже добре бути високим. Дівчатам такі подобаються. Коли стоїш поряд із Арвідасом Сабонісом (литовський баскетболіст, зріст — 2,21 см), то розумієш, що 1,98 см - це мало. Я йому до плеча. Коли біля мене знаходиться хтось, хто мені до плеча, то розумієш, що це багато.

У мене дідусь поляк. Вже за місяць у Польщі я був перекладачем між тренером та американцями. У Литві я відчуваю себе як вдома. У Франції у мене не було часу насолоджуватися культурою, тільки трішки вином. Там я захищав свою дипломну роботу в університеті. Росія та Україна дуже близькі для мене. Я розумію менталітет людей. Можна сказати, що я радянський продукт.

Українці емоційніші за латвійців. Можливо навіть агресивніші. Ми дуже спокійні. Колись навіть говорили "латвійців не можна злити, якщо ти це зробиш, то все". Так і є. Ви на емоціях готові все трощити. Ми подумаємо і потім будемо це робити.

Якби зустрів Бога, то попросив би вибачення за все погане, що зробив. Правда, сам не знаю, що я такого вчинив. Ніхто не безгрішний. Він все знає. Головне, щоб ти сам це розумів, жив у гармонії з собою та загальними правилами і нормами. Бога не обманеш.

Колись я дуже багато читав. У Франції мене називали "професором". Куди б ми не їхали, у мене завжди були з собою книги, журнали та газети.

Будь-який союз для будь-якої країни не несе нічого доброго. Держава має бути незалежною зі своїми власними законами, яких усі дотримуються і пишаються, що є громадянами цієї країни.

Зараз ви читаєте новину «"У Росії гравець попросив кричати на нього матом. Відповів, що без проблем" - Багатскіс». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 163
Голосування Як оцінюєте судову систему після вироку Стерненку?
  • Судової системи в Україні не існує. Є телефонне право президента
  • Вбивця і викрадач людей Степаненко отримав те, що заслужив
  • Українська судова система – це Портнов
  • Хто такий Стерненко?
  • Мені байдуже. Я виїхав з країни, або планую це зробити
Переглянути