Яскравий і різноманітний світ гірськолижного спорту і раніше не був у центрі уваги української публіки. А після того, як телевізійний канал "Євроспорт" зник із пакетів головних операторів кабельного телебачення, слід мати чимало бажання і терпіння, аби отримати яскраву телекартинку гірськолижних змагань. Ну а побувати на цих змаганнях особисто – і поготів.
Ось із такими думками, схожими із міркуваннями кінематографічного Шуріка, якому вдалося взяти участь у старовинному кавказькому обряді, я прибув до італійського селища Санта-Катеріна ді Вальфурва на змагання Кубку світу із швидкісного спуску. Як і у фільмі "Кавказька полонянка", місце дії знаходилося високо в горах – понад 1700 метрів над рівнем моря. Траса змагань – за триста метрах від центру Санта-Катеріни, яка уся складається із трьох-чотирьох вулиць.
Зайве нагадувати, що це італійське село, куди можна заїхати лише на авто чи автобусі через численні альпійські тунелі, живе майже виключно з гірськолижних трас, обслуговуючи бажаючих покататися з гір, які прибувають із усього світу. Є там, звісно, і ферми, де вирощують корів на молоко та м'ясо, але головне – яскравий білий схил на тлі зеленої трави.
Що поробиш – натурального снігу Альпи до кінця 2015 року так і не дочекалися. Добре, що на такій висоті мінусова температура буває у такий час щоночі – сучасні снігові "гармати" продукують ночами сніг, якого у Санта-Катеріні вистачає для двох гірських спусків та невеликого кола для бігу на лижах.
З самого ранку єдину вулицю охороняють карабінери, регулюючи паркування сотень авто. Це транспорт учасників змагань, арбітрів, технічного персоналу та телевізійників. Без них ніяк! Насправді побачити спортсменів, які мчать з гори на швидкості близько 150-ти кілометрів на годину, можна лише по телевізору – зі стадіону видно лише останні двісті метрів двокілометрової дистанції, а старт, який розташований на кілометр вище, видний лише гірським орлам. Ну і телекамерам, ясна річ. Можна, звісно, піднятися якомога вище на протилежний схил і побачити приблизно дві третини дистанції, але тоді перед очима будуть лише фігурки, які мчать донизу із двохвилинним інтервалом. А на стадіоні величезний екран, музика, коментатор, який працює одразу чотирма мовами – італійською, німецькою, французькою та англійською, а головне – самі спортсмени, які щойно пронеслися із шаленою швидкістю і, не встигнувши віддихатися, вже опиняються перед телекамерами.
Найбільша увага до норвежця Свіндаля – найкращого цього сезону у швидкісному спуску. Перед змаганням у Санта-Катерині він відставав у загальному заліку від австрійця Хіршера, який сильний у слаломі, а швидкісний спуск не ходить взагалі. Але у Свіндаля вже на офіційному тренуванні помітна відсутність чемпіонської швидкості. Найкращий на тренуванні – італієць Іннерхофер (не дивуйтеся прізвищу – у північній Італії живуть в основному німецькомовні).
На невеличкій трибуні на триста місць та у просторі між трибуною та дистанцією знаходяться в основному ВІПи та родичі та знайомі спортсменів. У кожного другого із семи десятків гірськолижників, які вийшли на старт, є на трибуні свій "фан клуб". Решта глядачів розташовуються на схилі протилежної гори, до якої якихось п'ятдесят метрів.
Першими стартують найсильніші. Іннерхофер йде із найкращим графіком і сходить із дистанції. У цьому спорті це нормально – аби був живий, впасти на швидкості під сто п'ятдесят кілометрів – це вам не посковзнутися на тротуарі. Публіка сумує, не допомагає і Свіндаль, який показує лише сьомий результат, якого йому таки вистачає, аби зустріти Новий рік лідером Кубку світу.
2 
4166
Коментарі