"Наша роздягальня була схожа на морг"

12 квітня помер колишній воротар "Челсі" і збірної Англії, чемпіон світу-1966 Пітер Бонетті. Його кар'єра пройшла в тіні знаменитого голкіпера Гордона Бенкса. Але саме Бонетті досі називають винуватцем поразки збірної Англії від Західної Німеччини (ФРН) на Кубку світу-1970.

Про це згадує "Спортарена".

Ворота збірної Англії в чвертьфіналі Кубка світу-1970 мав захищати саме Бенкс. Але несподівано отруєвся на обіді. Шанс проявити себе випав запасному голкіперу Пітеру Бонетті.

Залишаючись зі зрозумілих причин в тіні Гордона, Пітер вмить опинився в центрі загальної підвищеної уваги. Адже матч з ФРН мав принципове значення: англійці прагнули за всяку ціну захистити титул, а німці - відповідно взяти реванш і реабілітуватися за неоднозначний результат фіналу-66 в Лондоні. Тобто програвати ні в якому разі не можна, оскільки на кону стоїть репутація і честь британського футболу. Так що там футболу? Нації! Нації, яка відверто недолюблює німців - ну як тут обійтися без політичного підтексту? Крім спортивної складової від англійців чекали перемоги саме над країною, яка колись дотримувалася доктрини нацизму.

Пітер, кинутий в саму гущу подій, перехвилювався - його виснажувало почуття відповідальності, плюс давили нестерпна спека і сімейні негаразди. Хоча спочатку все складалося на користь команди Ремзі - весь перший тайм команда трьох левів домінувала, що втілилося в закономірний гол півзахисника Алана Маллері. Коли ж на 49-й хвилині британці подвоїли перевагу завдяки Мартіну Пітерсу, Альф полегшено видихнув - здається, справа зроблена, і впору було б задуматися про півфінал. Думки тренера не відлякало і те, що через двадцять хвилин Бонетті пропустив перший гол - це Франц Беккенбауер підключився до атаки, розібрався з захистом і скоротив відставання в рахунку. М'яч, знущально пройшов під рукою Пітера і опинився в сітці. Однак він не зупинив менеджера - Альф через кілька миттєвостей зняв з гри Боббі Чарльтона.

"Невже їх тренер настільки впевнений у перемозі ?!" - кричав Уве Зеелер своїм друзям. Він, власне кажучи, і змусив цього самого тренера в паніці схопитися за голову, коли за вісім хвилин до закінчення основного часу зумів ударом по несподіваній для Бонетті траєкторії врівноважити шанси обох опонентів. Приголомшеному Пітеру, що вийшов з воріт, і його захисникам, які розгубилися під тиском бундестім, залишалося тільки спостерігати за тим, як німці радіють. Перехопивши ініціативу, перевернувши все догори дном, ФРН сповна скористалася пригніченим станом англійців і в екстра-таймі втретє зганьбила Бонетті - цвях у кришку труни трьох левів забив Герд Мюллер.

"Коли ми прийшли в роздягальню після побиття німцями, вона була схожа на морг, - згадував Пітер. - Ніхто не відчував себе гірше, ніж я. Але я підійшов до нашого менеджера Альфа Ремзі і сказав: "Вибачте, я шкодую. Я повинен був зіграти краще".

На подив, Альф не кинувся критикувати підопічного, а по-батьківськи заспокоював бідного Пітера.

"Синку, всі роблять помилки, але не дозволь їм залишити слід на подальшій кар'єрі", - заявив тренер.

"Мені було дуже шкода Пітера. Його поставили на гру в останню хвилину. Він не грав тривалий час, а тут його кинули проти такої команди. Я ніколи не звинувачував його. Він був хорошим воротарем. Але що мене вразило, так це те, що всі ми сиділи за одним столом і харчувалися одними і тими ж продуктами, але як так сталося, що я був єдиним, хто отримав харчове отруєння? Я ніколи не думав, що тут щось не так, але зараз задаюся питанням - чому я? Це така ганьба. В іншому випадку ми могли перемогти на Кубку світу", - пізніше був відвертим Бенкс.

"Я був так вдячний за розуміння менеджера, та й мої товариші по команді були також прихильні. Пізніше ніхто з них не вказав на мене пальцем: вони знали, як легко можна припуститися помилки", - підкреслював слова Гордона Бонетті. Але як донести цей посил фанатам, готовим розірвати його на шматки?

Хвиля ненависті і осуду моментально обрушилася на голову Бонетті. "Це ти програв наш Кубок світу!" - голкіперу часто доводилося чути подібні уїдливі докори на свою адресу. Йому погрожували розправою, а вболівальники на виїзних іграх аристократів колективно оспівували "криворукість" стража воріт.

"Це нелегко - щотижня чути про те, що твоя гра коштувала країні чемпіонату світу", - зазначив Пітер.

З розумінням ставилися лише шанувальники Челсі, які продовжували любити свого лідера. На перспективах повернення до збірної, звичайно, довелося поставити хрест - ну хто довіриться йому, гравцеві, який зумів угробити мрію Англії? Та й в двері національної команди голосно стукав його тезка, молодий Пітер Шилтон.

Що робити? Щоб Бонетті повністю не змішали з брудом, він вирішив боротися. Нехай воротар і не відзначився блискучою грою в чемпіонаті (у сезоні 1970/71 Сині зайняли п'яту сходинку в лізі), але зате виклався в єврокубках - Челсі, крок за кроком розбираючись з суперниками, поступово дійшов до фіналу Кубка володарів кубків і, в підсумку, переміг мадридський Реал. Здавалося, що таким чином Пітер спокутує свою провину, але незабаром йому було зовсім не до цього - назрівала перебудова команди, викликана спадом форми і мотивації гравців, які втратили віру в Дейва Секстона після програшу фіналу Кубка Ліги 1972 року.

Та й сам Бонетті на той час різко здав - його мучила травма коліна, до того ж заважали нав'язливі думки про те, що керівництво клубу погрузло в боргах і відмовлялося виплачувати зарплату. Фінансове становище, болі в суглобах, втрата Секстоном контролю над командою і її виліт з Першого дивізіону змусили Пітера в 1975 році піти з Челсі. Бонетті, знайшов спокій за океаном, в рядах Сент-Луїс Старс, коли відгукнувся на прохання новоспеченого тренера Едді Маккріді про допомогу. Пенсіонери, теліпаючись у другому за значущістю дивізіоні Англії, потребували Пітера, його харизми та самовіддачі. Кіт, природно, не підкачав - через два роки аристократи знову приєдналися до еліти, але в 1979-му 37-річний голкіпер остаточно покинув Челсі, не бажаючи бути для клубу тягарем. Він переїхав до Шотландії, оселився на тихому і затишному острівці Малл, влаштувався на роботу листоношею і паралельно, в своє задоволення, тренувався з Данді Юнайтед, в складі якого йому навіть пощастило зіграти п'ять матчів, по суті, останніх в його багатому на події житті.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Свою найвидатнішу перемогу "Манчестер Юнайтед" здобув у Фергі-таймі

×