"Народ здебільшого йде на Джоковича та Надаля": що відбувається за лаштунками відкритого чемпіонату Франції з тенісу

Вже третій тиждень на околиці Парижу проходить відкритий чемпіонат Франції з тенісу. Понад 30 тисяч глядачів щодня приходять на корти "Ролан Гаррос", що поряд із знаменитим Булонським лісом. Опинившись тут, не зміг уникнути порівняння організації цих змагань із недавнім фіналом футбольної Ліги чемпіонів у Києві. Напишу про найцікавіше.

Почну з того, що ніхто не перекриває з цієї нагоди вулиць, не кажучи вже про автостраду, що зовсім поруч. Дві маленькі станції метро, у порівнянні з якими київські виглядають як палаци, працюють у звичному режимі. Для тих, хто на авто – стоянки у тому ж Булонському лісі, звідки до стадіону курсують безплатні мікроавтобуси. Про те, що тут проходить всесвітній тенісний турнір, нагадують лише афрофранцузи в уніформі, ще за два квартали до арени зі словами "бонжур", просять показати, що у сумках чи наплічниках, а також обведуть спеціальною паличкою, перевіряючи на метал. Потім ще один контроль, потім ще. На вході справжній обшук – ніхто не сперечається, усе спокійно. І нарешті біля турнікетів стюарди, які просять показати паспорт чи інший документ, що підтверджує особу.

Цікаво, що цю процедуру проходять усі, включаючи самих стюардів, журналістів, спортсменів та мільйонерів, які йдуть через окремий вхід. Він так і зветься – клуб мільйонерів. Ті, хто туди йде, платять за квитки шалені гроші, зате сидять на найкращих місцях і мають під кортами окреме обслуговування із шампанським.

Прості глядачі теж можуть випити шампанського у численних кафе на території. Території дуже мало – усе займають 20 кортів, від двох найбільших до зовсім маленьких із кількома рядами сидінь. Простий квиток за 20 євро чи журналістська акредитація дають право ходити всюди крім двох основних кортів, на які потрібен додатковий квиток від сотні євро і до нескінченності. Журналіст може дивитись гру на головних кортах або із коментаторської кабіни, або із прес-центру. Усі інші – на величезних екранах. Найкращі місця – в кафе, де можна їсти-пити і дивитися на екран, але там усе зайнято.

Окрема пісня – культура уболівання, яка охоплює з першої хвилини. Тут не прийнято особливо розмахувати прапорами – будеш заважати іншим. Ну і реакцію на кожен вдалий удар слід чути – це щось особливе. Звісно, що народ здебільшого йде на Джоковича та Надаля – коли грають ці двоє, галасу на трибунах не менше, ніж у нас на "Олімпійському".

Та навіть коли ти не зміг дістати квиток хоча би на верхній ярус кортів "Філіп Шатріє" чи "Сюзан Ленглен", маєш шанс зустріти кумира просто на доріжці між кортами. Тенісисти до і після матчів ходять там із своїми сумками серед звичайних глядачів.

Чим ближче до фіналів, тим більше навколо статусних осіб – політиків, акторів, співаків, які не сидять весь час у ресторанах та на трибунах, і теж виходять прогулятися. Тож на доріжках поруч із пацаном у шортах та бутербродом в руці можна побачити "месьє", вдягнутого на сто тисяч. Охорони всередині або немає зовсім, або вона непомітна.

Єдина проблема – погода. Коли дощ, матчі припиняються, тож є час сісти і написати про свої враження, що я, власне, і зробив.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Біатлонний центр у Швейцарії збудували за декілька місяців

×