У суботу 23 червня до віконця каси оперного театру у Києві підходить 55-річна італійка Конні Карроцца з Канади з чоловіком 55-річним Семом. Сем у міланській червоно-чорній футболці з написом "Шевченко" на спині. Подружжя приїхало з Канади на матч Англії та Італії. Вболівають по-різному: Конні підтримує Італію, Сем- Англію. Конні вагається, чи брати квитки на суботній балет "Ромео і Джульєтта".
"Дуже любимо оперу. Але маємо лише один вільний вечір у Києві перед футболом. Тому краще поїдемо до Лаври. Якби взяли квитки на балет, пішли би в чому є — у джинсах і футболках. У нас в театри не ходять, як у вас, наче на церемонію вручення "Оскара". Скрізь свобода самовираження. А квитки у вас дешеві. В Канаді, якщо людина хоче долучитися до високого мистецтва, мусить за то платити в рази чотири більше".
Приїхавши до Лаври, подружжя зупиняється перед розписами на стіні та Троїцькою надбрамною церквою і ціпеніє.
"Це 12 століття? - Конні фотографує стіни.- У нас в Канаді немає пам'яток, старіших за 17 століття. А тут — аж уявити страшно. Мені порадили піти в Лавру. Сказали — це найперше місце, де в Києві треба побувати. А що у вас там далі? Чому люди так святково вбрані? Народне гуляння? Фестиваль? Як називається? "Країна мрій"? То ходімо глянемо".
По дорозі хлопець вручає Конні листівку із запрошенням прийти на акцію за українську мову.
"Що там написано? - запитує італійка. - О, я зовсім не розумію ваших законодавців. Як вони могли прийняти такий закон? Та ж варто народу вийти під стіни парламенту, і вони не зможуть більше так безчинствувати. Що? Вже виходили? І на них не діє? - жінка розводить руками. - Політики скрізь брехуни. Не думайте, що лише ваші".
У скверику музею Івана Гончара молоді поети читають еротичну поезію. Їх слухає публіка у вишиванках. Неподалік під критими навісом дудлять пиво кілька десятків футбольних фанів, не звертаючи уваги на дійство. Біля алеї народних майстрів Конні не зупиняється, лише віддалено позирає на крам і схвально киває головою. Її увагу привертає фігура "Батьківщини-матері", яка височіє вдалині.
"А що це у вас таке? Нагадує мені Нью-Йорк. Музей Великої вітчизняної війни? О, ходімо туди! Мої батьки були італійськими комуністами. Після війни емігрували до Канади. Батько в 30 років мав трьох дітей на руках, потім народилися ще 6-ро. Багато мені розповідали про ту війну. - Жінка ретельно фотографує кожен танк і літак. У цей час пара інших футбольних фанів у футболках збірної Італії фотографуються на фоні групового барельєфу солдат. - Я не люблю фотографуватися на фоні таких речей. Навіщо мені моя усміхнена фізіономія на фоні таких страждань? Моя мама би плакала. Я знаю, що кажу. Перекладіть мені, про що ця стара пісня з динаміків".
По дорозі до Лаври Конні нарікає на Донецьк.
"Ми з чоловіком побували і в Донецьку, і у Львові. Дуже не сподобався ваш Донецьк. Люди непривітні. Там є ще такі забігайлівки, де від сигаретного диму хоч сокиру вішай".
2 
1
Коментарі
529