2014 року почалася справжня Україна. Зараз відмирає пострадянська система — Роберто Моралес

11

Одним словом не вийде. Ти переживаєш різні етапи. Спочатку ти вириваєшся зі звичайного ритму життя і звикаєш до зовсім іншого. Переважно, всі мобілізовані — це дядьки зі своїми звичками. Спочатку відносини складаються не так легко. Зате ти більше бачиш людей. У повсякденному житті у тебе є своє коло спілкування, а тут всі різні. З'являються нові життєві навички.

Це все є. Можливість нормально помитися чи випрати одяг — це критичне питання. Голоду немає. Тушонки, риби в різних варіаціях і згущеного молока там море. Але це все одноманітне. Голодним ти не будеш, тому що вся їжа калорійна. Але хочеться чогось більш звичного.

Головне, щоб кухарі більш-менш стабілізувалися. Повірте, це важливо. Чомусь саме в армії вони часто страждають на "зеленого змія". Якщо тобі нормально готують, то це потрібно цінувати.

У нас був хлопець-вегетаріанець. А наші диво-кухарі всюди додавали тушонку. Потім їм жорстко пояснили, що так не потрібно робити. Якщо хтось захоче, то сам додасть.

Ми не були голодні, голі й босі. Але специфіка життя дається взнаки. Якщо докласти зусиль і бажання, то свій побут можна влаштувати. Але люди вже сформовані і важко пристосовуватися до інших. Я не кажу, що вони погані чи хороші. Але такий нюанс є.

За великим рахунком, жити можна скрізь. Єдине, важко звикнути до багнюки. Коли йдуть дощі, то чорнозем і глина розкисають. Це неймовірне зло. На кожному чоботі в тебе по 2-3 кілограми додаткової ваги.

Ні. Держава має обов'язки перед своїми громадянами. Краще чи гірше, але вона їх виконує. Часто люди питають: "А що країна зробила для мене?" Наприклад, держава утримує дороги. Вона може це погано робити, але вони є. Там не земля лежить.

А що ти зробив для країни? Це велике питання. Особливо до людей, які вважають, що нікому нічого не винні. Є обов'язки з обох боків.

Він знає більше про війну, адже в Хорватії все було набагато жорсткіше. В нас війна локалізована й обмежена одним регіоном. Пройшли всі хвилі мобілізації та демобілізації. Шоста хвиля була остання.

Комусь війна важлива, а хтось від неї далеко і її можна ігнорувати. У хорватів так не вийшло. Там все було набагато кривавіше. Якби в нас війна почалася 1991 року, то ми пережили б те саме. У Хорватії теж був свій великий "брат" зі своїми імперськими амбіціями.

Важко це сприйняли. Я довгий час не говорив дружині, що вже перебуваю в АТО. Там ти більше хвилюєшся за рідних, ніж за себе. Сам ти легше подолаєш якісь труднощі, а якщо в сім'ї виникають проблеми, то ти нічим їм не зможеш допомогти. Внутрішньо це тебе гризе.

Хтось впізнавав, хтось фотографувався. Зустрічалися люди, які цікавляться футболом. Але я не скажу, що такого було багато. Це теж показник того, що популярність футболу в нас не захмарна. У нас немає його екстра культу.

Коли приїжджав у відпустку з АТО, то прокоментував два матчі. Було бажання випробувати свої навички. І просто тягнуло до улюбленої справи.

 

Не скажу, що я відчайдушний фанат. В Україні немає команди, за яку я вболівав би. Є люди в нашому футболі, яким можна симпатизувати. Чому не підтримую жодної команди? Тому що я давно все знаю про український футбол. В іспанців є такий вислів: "Не шукайте чистих у Содомі". Це про наш футбол. Жорстко, але це правда.

За кордоном є клуби, за якими я більше слідкую. Можна сказати, що я вболіваю за чилійський клуб "Кобрелоа". Він грає навіть не в елітному дивізіоні. Колись я про нього почув і зацікавився. Маю до цього клубу певні сантименти.

Вони вже якось грали товариську гру в Києві. Збірна Чилі тоді приїхала в врізаному складі. Здається, назбирали всього 15 людей.

Якщо Україна й Чилі гратимуть відповідальний матч, то він у будь-якому разі буде особливий. Але зараз важко передбачити свої емоції.

Давно й лише одного разу. Я жив і навчався там у 1990-1991 роках. Країною я особливо не поїздив. Більшу частину часу перебував у Сантьяго (столиця Чилі). Там все інше. До речі, клімат там не екстра спекотний, хоча влітку доволі висока температура. Сантьяго розташоване між двома пасмами гір. Тому вдень може бути жарко, а ввечері — холодно. Там ніхто не бачив снігу. Він лежить лише в горах. А дощ може падати тиждень.

Через відсутність снігу й заморозків лимон у Чилі плодоносить цілий рік. Одні гілки цвітуть, а на інших вже є стиглі лимони. В нас алое — це кімнатна рослина, а там воно росте на вулиці і може бути людського зросту.

Так. У мене було громадянство республіки Чилі. Я повернувся з батьками в Україну 1991-го. Виходить, ми приїхали ще в СРСР, адже це ще був червень. Мені видали посвідку, яка замінювала паспорт. Там була фотографія і печатки, але цей документ був на звичайному тонкому папері. Я взяв чилійське громадянство. Його оформлювали через представництво, якого немає в Україні. До чилійської діаспори приїздив посол і тоді я отримав паспорт, з яким жив до початку 2005-го року. Потім отримав громадянство України.

 

Я народився в Запоріжжі. Це катастрофічно й категорично не україномовне місто. Але кожне літо я проводив у бабусі, де зустрічався з українською мовою. До речі, це селище міського типу розташоване на кордоні з Донецькою областю. Але це було більшою мірою україномовне середовище зі своєю регіональною специфікою. Тому до української мови я звикав із дитинства.

Супермети стати істориком я не мав. Обрав цікавіше з того, що було. Як мінімум, це мало бути цікаво. Глобальна мета — отримати диплом про вищу освіту. Треба казати правду.

Я ніколи не збирався йти далі в історичну науку. В ті часи я уявляв, що науковець — це такий собі клерк. А мені не хотілося сидіти в кабінеті. Вчителем історії я теж не хотів бути. Я пройшов педагогічну практику в школі, подивився на стан справ і мені побачене не сподобалося. Виявилося, в мене, як практиканта, було вдесятеро більше прав, ніж у справжнього вчителя.

Вважаю, це прекрасний період. 2014 року почалася справжня Україна. 1991-го надто мало людей насправді боролися за незалежність. Більшість сприйняла ці події, як зміну вивіски. Ніхто не думав, що країна отримала великий шанс і велику відповідальність. Хтось змінював країну, але більшість пливла за течією.

Ще мені подобається те, що відмирає пострадянська система. В економічних відносинах теж. Починається капіталізм. За все потрібно платити, все має свою ціну. Хай це й дорого. Для мене капіталізм — це правильна форма існування. А все, що має рудименти соціалізму та комунізму — це категоричне зло. Тому до нинішнього періоду я ставлюся з позитивом.

Якщо говорити про економіку, то ми справді близькі до реального стану справ. Він може подобатися чи ні. Але у футболі ми ще далеко від цього. Почну з головного — він у нас перебуває на жорсткому утриманні. Ніхто на футболі не заробляє серйозні гроші і навіть немає планів цього робити. Змінити це не зможуть ні фанати, ні журналісти і навіть не футболісти. Тільки власники клубів. А поки що вони не хочуть. Вони можуть ставитися до клубу більш чи менш відповідально. Але для них це все одно забавка.

Футбол має жити на зароблені гроші. Ми розуміємо, на сьогодні це копійки. Але інакше ніяк. Просто ніяк. Із цього починається справжній футбол. Можливо, варто зробити так, щоб клуби були акціонерними товариствами. Нам залишається чекати, коли власники клубів захочуть це зробити.

 

Просто. З одного боку - це їхнє законне право. Але будь-яка людина публічної професії має пам'ятати про наслідки. Хлопці, якщо ви їдете грати в Росію, то потім не ображайтеся, коли вас будуть називати "гумовими виробами". Це життя. Ви маєте право робити все, що вам хочеться в рамках чинного законодавства, а люди мають право ставитися до вас в рамках чинного законодавство. І не треба потім ображено все звалювати на політику.

Вони і так достатньо мовчать, - усміхається Роберто. - Хай самі вирішують. У мене немає для футболістів універсального рецепту. Все залежить від конкретної людини. Але ніколи не потрібно намагатися бути для всіх хорошим. І не варто ображатися, якщо піде якась негативна реакція.

Мені здається, цей Кубок світу може не пройти в Росії. До кінця літа це повинні остаточно вирішити. Далі немає куди тягнути. І так вже минули всі критичні терміни. 10 років тому таке не сталося б. Зараз політична ситуація світу така, що шанс є. Ми також пам'ятаємо про всі допінгові скандали.

У ФІФА теж відбуваються зміни. Одну людину, яка здавалася невмирущою, звідти прибрали. Зробили це жорстко. Можливо, нинішнього керівника теж приберуть. Якщо людина не готова прислухатися до світу фінансів, то це неправильно. Є невдоволення великих корпорацій тим, що ФІФА намагається підім'яти весь футбол під себе, не враховуючи їх інтереси. Але хто платить гроші?

Є країни, які дають футболу набагато більше. А на виборах президента ФІФА голосують держави типу Західного Самоа. І їхній голос важить стільки ж скільки Британії та Бразилії. Інколи саме такі "дикі" країни вирішують, хто керуватиме світовим футболом. Це ненормально. Звідси і всі інші гріхи, адже ФІФА володіє монополією на футбол.

Якось важко в це повірити. Хоча, чого тільки не буває у футболі.

 

Свого часу в Польщі був Олісадебе. Він приніс достатньо користі збірній. Але не всі поляки його любили. Керівництву ФФУ потрібно визначитися в цьому питанні. Їхня позиція незрозуміла. Вважаю, натуралізація може допомогти команді. Збірні Іспанії та Німеччини свого часу теж залучали іноземців.

Кого хочуть натуралізувати для України? Тайсон вже заграний за Бразилію. Марлос переживає найкращий період у своїй кар'єрі. У збірну Бразилії його не запросять. Але як довго він ще буде в Україні? Якщо він звідси поїде, то все. І це нормально. Йому не цікава Україна. Коли натуралізовують великі футбольні країни чи держави з високим рівнем життя, то в цій ситуації зрозуміла мотивація гравця. У випадку з Україною немає жодних гарантій, що команда проб'ється на великий футбольний турнір. Чим тоді мотивувати? Залишаються тільки гроші. Інших варіантів немає.

За збірну грали Марко Девич та Едмар. Це дві зовсім різні історії. Серб тут розкрився, як футболіст. Багато грав в Україні. Але його тут нічого не тримає. Бразилець одружився з українкою. У нього є зв'язок з країною.

Особисто мене Дентіньо здивував. Я його пам'ятаю ще по Бразилії. Зараз він грає чудово.

Алан Патрік колись грав добре. Він був сильний футболіст "Сантоса", але це давно було. В оренді у "Фламенго" він не став зіркою, але часто виходив в основі. У другій частині сезону Патрік випав з основної обойми.

Задатки у нього великі. Здатен закрити не одну й не дві позиції. Але давно Алан Патрік проводив серйозний відрізок на хорошому рівні. Питання — наскільки він готовий все це реанімувати.

Цікавих футболістів там завжди багато. Питання в тому, що клуб не витрачає такі гроші. За кожного з цих гравців потрібно багато платити. А бажання їхати в Україну в них - ще менше. Наш чемпіонат не став сильнішим. Ситуація з війною також нікого не мотивує. Щоб змусити людину про це забути, потрібно переплачувати. Інакше ніяк.

Якщо португальський клуб пропонує одні гроші, то українському за того ж футболіста потрібно пропонувати більше. Як і самому гравцеві. Так влаштований ринок. Футбольність країни, розкрученість чемпіонату, рівень життя в країні, наближеність до дому — всі ці фактори важливі. Щоб українським клубам перебити пропозицію, потрібно переплачувати. Інакше футболістів сюди не заманиш. Так було завжди. Тільки тепер потрібно платити ще більше.

Не треба забувати, що ринок футболу у світі росте та здобуває нові країни. Я кажу не стільки про Китай, оскільки там своя історія. Футбол з успіхом зайшов на найбільший ринок у світі — США. Гроші ростуть із страшенною силою. Це можна бачити по англійській прем'єр-лізі. Іспанські гранди "Реал" і "Барселона" також ростуть, збільшують прибутки. Відповідно, ціни на гравців також будуть рости. Це природній процес.

Колись здавалося, що 100 мільйонів — це багато. Тепер це не така велика сума. В найближчі роки буде 200 мільйонів і більше. В НБА чи НХЛ таке нікого не дивує. Зарплати там також більші. А вже не кажу про американський футбол.

Щодо Вінісіуса. Звичайно, це певною мірою ризикований трансфер, враховуючи його вік. А задатки в нього цікаві. Він - пластичний футболіст. Має ідеальне відчуття дистанції, непоганий удар. Не супер сильний, але він вміє обирати момент і може бити майже без замаху. Багато чого в нього є. Він ще зовсім юний і майже не грав у дорослий футбол.

Це футболіст з хорошими перспективами. Ніхто не гарантує, що він розкриється. "Реал" вирішив зіграти на випередження. Якщо це плюс не фінансовий, то іміджевий. Схожа ситуація була з норвежцем Мартіном Едегором. Він теж приходив із чудовими задатками і навіть більшим досвідом у дорослому футболі.

"Реал" хотів Едегора. А потім виявилося, що хлопець примхливий. Норвежець почав всім розповідати, що він зірка. Він тренувався з першою командою, а грав за "Реал Кастілья". Там Мартін посварився із Зіданом, який тоді тренував команду. І батько хлопця теж виявився геть специфічним. Він говорив сину, що той Бог, а решта гравців — ніхто. Звідси всі проблеми Едегора. Хоча сам "Реал" втратив на цьому трансфері не багато. Клуб вирішив попрацювати на скандинавські країни.

 

Коноплянка нормально провів перший сезон у "Севільї". Він прийшов у сформовану команду зі своїм стилем гри. Так, Євген не став основним, але виходив на заміну. У другому сезоні українця "Севілья" змінила тренера. Хорхе Сампаолі сказав, Коноплянка йому підійде. Аргентинець навіть довіряв півзахиснику пробивати пенальті.

Сампаолі — це тренер, який вимагає від усіх максимальної самовіддачі. Якщо він цього не бачить, то ставить хрест на людині. Він швидше пробачить помилки, ніж млявість чи невпевненість.

Є ще фактор мови. Як у Євгена з іспанською? Це й Романа Зозулі теж стосується, хоча він менше часу перебуває в Іспанії, ніж Коноплянка. Є приклади футболістів, які категорично не вчать мову й успішно грають. Але це суперзірки. Тільки їм можуть таке пробачити. Інша річ, якщо ти прийшов боротися за місце у складі. Тоді ти маєш інтегруватися. Тільки богам футболу все пробачають. Якщо ти не такий, то повинен пристосуватися чи піти.

Зозуля категорично не підходить під іспанський футбол. "Бетис", не витративши особливих грошей, узяв гравця збірної України й учасника Євро-2016. А скандал з переходом у "Райо Вальєкано" - це історія про те, наскільки в тебе якісні представники, які не прорахували всі можливі нюанси.

Ніхто не говорив, що український футбол на такому рівні, що можна безболісно переходити в топ-чемпіонат. Я взагалі вважаю, що Ла Ліга - це найсильніший і найрізноплановіший на сьогодні чемпіонат. Сильною є англійська прем'єр-ліга. Якщо подивитися за якістю футболістів, то Англія в цьому компоненті сильніша. Зате в Іспанії технічніший, гнучкіший і тактично цікавіший футбол. В Ла Лізі багато цікавих наставників і тренерських рішень. Не дарма іспанців кличуть грати та тренувати в Англію, а не навпаки. Тоні Адамс — це окремий приклад. Це культова особистість, але який стосунок він має до тренерства?

До речі, в нього нормальна історія. Він міг би зіграти трохи більше, якби не прийшов Адріан Рамос. За своїми даними колумбійський форвард сильніший за українця. Рамос отримував час, тому що він належить китайцеві, який є власником "Гранади". А Кравець — це орендований футболіст. Зрозуміло, кому з цих двох віддадуть перевагу.

Загалом, "Гранада" провела страшний і провальний сезон в усіх моментах. Склад у команди непоганий, але ситуація з тренерами і в самому клубі погана. Гірше не буває. Тому у Кравця ще досить добре вийшло проявити себе в цій божевільні. Особливо на фоні провалу, який в Артема вийшов у "Штутгарті".

Більше питань до нього, коли він був у "Бешикташі". У "Малазі" є такий воротар, як Ідрісс Камені. Це один з найталановитіших голкіперів за півтора десятиліття. Це екстра талант і екстра роздовбай, тому він і грає в "Малазі". У першому колі він видав супер матч проти "Барселони". Коли йому цікаво, він налаштований і добре підготовлений, то це один з найкращих воротарів світу.

У нього є свої демони в голові, але він у 16 років став Олімпійським чемпіоном. Саме Камені привів збірну Камеруну до чемпіонства. Бойко був потрібен "Малазі", щоб мотивувати камерунця. Клуб узяв атлетичного й сильного воротаря, щоб Ідрісс хоч трохи почав тренуватися. Без формального конкурента Камені навіть на тренування не приходив би. У Бойка із самого початку була функція подразника для Камені.

Мессі — найкращий футболіст сучасності. Це великий капітал, який можна дорого продати. Мова йде про 200 чи 300 мільйонів євро. Але не бачу сенсу для "Барселони" втрачати Ліонеля. Йому там комфортно. Мессі повністю інтегрований у клуб і місто. Не вірю, що його продадуть, доки він не почне грати пішки.

Мессі розізлився і сам виграв Ель-Класико. Хто може так зробити?

 

Ні. Можу зробити тихіше, якщо більше хочу придивитися до якихось деталей. Навіть, якщо щось не подобається, то від цього можна абстрагуватися. З вимкненим звуком футбол можна дивитися лише в пабі. Там атмосфера замінює все.

Не можу сказати, що весь коментар намагаюсь підлаштувати під себе. Буває, що з деякими речами ти не погоджуєшся чи вважаєш, що там було зовсім інакше. Але це епізодично. Це так само, як читаєш якийсь матеріал і не зі всім погоджуєшся.

Буває, футбольні люди кажуть щось хороше. Але якщо говорити про клуби, то вони часто чимось незадоволені. У них своє феєричне бачення роботи коментатора. Вважають, що вони недолюблені та їх захотіли образити.

Я давно займаюся коментуванням і зіштовхувався з різними ситуаціями. Стаються, як позитивні так і негативні випадки. Як правило, всі хочуть, щоб тільки про них говорили добре. А про інших - можна, як завгодно.

Важко сказати. Світ спортивної журналістики — не єдине, що є цікавого на планеті. У нас багато ЗМІ, але не всі переживуть найближчі часи. Все йде в інтернет. Сама форма преси змінюватиметься.

Хочеться мати достатньо часу й можливостей подорожувати світом із родиною.