Із колишнім футболістом київського "Арсенала" Івіцою Піричем, 40 років, зустрічаємось у столичному готелі "Україна". Хорват тисне руку. На зап'ясті носить синьо-жовтий браслет із написом "Я люблю Україну".
— Це подарунок від дітей, — усміхається Пірич.
Нині Івіца є агентом ФІФА, почесним консулом України в Республіці Хорватія, представником Торгово-промислової палати у Хорватії, Боснії і Герцеговині, Словенії та засновником гуманітарної акції "Україна — Хорватія".
З 2015-го року Пірич власним коштом організовує відпочинок у рідній країні для поранених українських військовослужбовців, дітей бійців АТО та дітей-переселенців.
— Хто не пережив війну, той до кінця не може зрозуміти, чому я це роблю. Мені було 12 років, коли в Хорватії почалися бойові дії. Тому дуже добре розумію українських дітей і знаю, як їм потрібна допомога.
Війна — це найбільший жах у світі. Ми спали у підвалі. Вночі не могли нікуди виходити. Батьки думали, як купити чи де взяти їжу. Постійно чуєш: загинув сусід, знайомого застрелили.
Хочу, щоб діти зрозуміли: війна не триватиме все життя. Вона мине так само, як у Хорватії. Розповідаю, що в мене була мета — грати у футбол. І я її досягнув. Вони теж можуть стати тим, ким хочуть.
У Хорватії вже побували 1000 дітей і солдатів. Збираюся цього року організувати відпочинок для 500 українців.
Це правда, що вам заборонили в'їзд у Росію?
— Так мені сказали. Мені туди й не потрібно їхати. Навіть не планував. Що поганого в тому, що я допомагаю людям, які постраждали від війни? Думаю, чиню правильно. Мені сказали, що допомагаю фашистам і терористам. Хай собі думають, що хочуть. Це Росія робить погані речі, як і тоді, коли війна була в Хорватії. Сценарій цих обох воєн — однаковий.
У Росії виступають гравці збірної України, а колишній капітан національної команди Анатолій Тимощук став тренером у пітерському "Зеніті". Як ви до цього ставитеся?
— Якби це зробив капітан нашої збірної під час війни, то він не зміг би повернутися до Хорватії. Це особиста справа Тимощука, але я такого зрозуміти не можу.
Чимало українських футболістів дотримуються позиції "спорт поза політикою". Чи потрібно їм публічно висловлюватися на тему війни?
— Вважаю, що спортсмени не можуть стояти осторонь. Їх ніхто не просить іти в парламент і там виступати. Але підтримка таких людей як словами, так і фінансами, може допомогти дітям і солдатам. Тому футболісти мають бути соціально активними. Люди, які стоять на першій лінії, захищають всю країну, щоб жителі Києва, Запоріжжя, Дніпра, Одеси, Львова могли жити спокійно.
Солдати та їхні сім'ї — це справжні герої України. Їм треба ставити пам'ятники. Людина не може віддати країні більше, ніж власне життя. Сім'я залишається без своєї опори у час, коли чоловік найбільше потрібен.
Треба організувати фонди, які опікуватимуться інвалідами та сім'ями загиблих воїнів. Я дуже багато про це думаю. Але чимало людей, які обіцяли допомогти, не дотримуються своїх слів. Більшість політиків обманюють.
Чи допомагав вам хтось із футболістів?
— Було багато тих, хто сказав: "Ти — молодець", "Пірич, ми з тобою". Я вже третій рік проводитиму цю гуманітарну акцію і хотів би, щоб мені допомогли не лише словами. Тоді ми могли б відправити не 500 дітей і солдатів, а 5 тисяч. Це коштує дуже дорого, і я не можу дозволити собі такі речі. Але я не планую зупинятися, поки триває війна.
Не розумію, коли колишні чи чинні футболісти приїжджають у лікарню до солдатів і дарують їм свої футболки, шалики чи бутси. Як ці речі мають допомогти пораненим? Це просто піар. Мені на це гидко дивитися. Якщо справді хочеш бути корисним, то збери якусь допомогу чи купи потрібні речі для дітей бійців.
Людям, які втратили на війні руки-ноги, не потрібні казки. Вони стали інвалідами за свободу своєї країни і потребують конкретної допомоги.
Таке у Хорватії не пройшло б. Якби футболісти прийшли до поранених солдатів із футболками й бутсами, то вийшли б через вікно.
Футболіст збірної України Роман Зозуля має свій благодійний фонд й активно допомагає українській армії.
— Я знаю і радий, що він багато робить. Інші футболісти теж могли б до нього приєднатися. Але благати когось не треба. Якщо він сам як українець не відчує, що має допомогти своєму народу, то краще йому про це не говорити.
Фанати іспанського "Райо Вальєкано" звинуватили Зозулю в нацизмі за його діяльність. Як так трапилося, що Роман на півсезону залишився без футболу?
— Не вважаю Зозулю винним у цій ситуації. Так просто нічого не відбувається. Комусь було вигідно, щоб це трапилося. Якби він так не допомагав, то нікому б не заважав. Не скажу, що всім, але багатьом він заважає.
Роман робить хорошу справу. Всі йому мають сказати за це "дякую". Зозулі немає за що виправдовуватися.
Чи може він у майбутньому стати політиком?
— Для України це було б добре. Він іде правильним шляхом. Роман боротиметься за права простих людей.
Чимало футболістів після завершення кар'єри не можуть себе знайти в житті. Як вам удалося реалізуватися?
— Людина ніколи не знає, яку дорогу їй підготував Бог. Я не думав, що стану консулом і представником Торгово-промислової палати. Очікував, що все моє життя буде пов'язаним з футболом.
Ви продовжуєте вести справи футболістів як агент?
— Так. У мене є молоді гравці у "Дніпрі", "Шахтарі" та "Динамо". Планую відкрити футбольну академію в Хорватії.
Деякі українські політики пропонували мені місця у партіях, але я від цього далекий. Мене це не цікавить.
Колишній футболіст "Динамо" і "Мілана" Кахабер Каладзе став міністром енергетики Грузії. Ви не думали про політичну кар'єру в Хорватії?
— Ні. Я не хочу в це лізти.
Чи їхати збірній України в Росію на Кубок світу-2018, якщо вона вийде на турнір?
— Звичайно. А чому ні? Спеціально потрібно їхати й грати за свою країну і прапор. Я би зіграв із задоволенням.
Які спогади у вас залишилися від часу, проведеного в "Арсеналі"?
— Це були хороші п'ять років. Познайомився з Києвом, багатьма тренерами й гравцями. Я почувався в Україні, як удома. Можливо, в минулому житті я був українцем. Два роки грав у Німеччині, і там відчував себе гостем.
Коли переходив в "Арсенал" із "Хайдука", я питав: "Чому Україна, а не якийсь інший чемпіонат?" Бачите, як все потім склалося. Так хотів Бог. Якби я не грав тут, то не був би так прив'язаний до України.
Виграв у Росії боротьбу за приміщення для українського консульства
Івіца Пірич народився 24 січня 1977 року в Спліті. Діяв на позиції півзахисника. Грав за хорватські клуби "Хайдук", "Загреб", "Спліт", "Трогір", німецький "Ульм" та український "Арсенал". За київський клуб відіграв 72 матчі. Із "Загребом" став чемпіоном Хорватії у сезоні 2001/2002.
Завершив кар'єру восени 2010-го. Почав працювати агентом. Допоміг влаштувати перехід хорватського нападника Ніколи Калінича з англійського "Блекберна" у "Дніпро".
26 серпня торік Пірич став почесним консулом України в Хорватії. Виграв у Росії боротьбу за приміщення для консульства у Спліті.
— Рік і сім місяців я боровся за нього. Це був жах. Коли я сказав, що там буде консульство України, почалася дипломатична війна. Слава Богу, ми виграли.
Тепер синьо-жовтий прапор буде поряд із консульствами Великої Британії, Франції та Італії. Щороку там проходять мільйони туристів. Кращого місця для реклами України як держави немає у світі. Отримати це приміщення — це все одно, що виграти Лігу чемпіонів.
Одружений. Виховує сина і двох доньок. Дружина вагітна четвертою дитиною.
3 
1
Коментарі