Водойми мікрорайону Озерний у Хмельницькому стали непридатними для життя. Через сміттєзвалище поряд рівень забрудненості вдвічі перевищує допустимі норми. Такий висновок 14 вересня дала Державна екологічна інспекція.
Подібна ситуація і в інших водоймах країни, звідки беруть воду міста.
— Їх забруднюють тяжкими металами, нітратами, фосфатами, — каже 39-річна Людмила Циганок, президент Професійної асоціації екологів України.
Нечистоти у річки зливають підприємства.
— У 80 відсотків виробництв очисних споруд немає, — продовжує Людмила Циганок. — Структури екологічного контролю погрузли в корупції, підприємства цим користуються. Їм дешевше заплатити штраф, ніж ставити очисні. Якщо ситуація не зміниться, в майбутньому зникне питна вода. За 30–50 років українці змушені будуть емігрувати.
Україна належить до малозабезпечених водою країн Європи. Волога розподілена нерівномірно. У горах є надлишок, на Півдні й у Центрі — дефіцит.
Міста забезпечують водою з підземних свердловин на 25% потреб, решта — з річок та озер. Водоканали очищують її й подають споживачам.
— До людей вода надходить брудна — через застарілу систему водогонів, — говорить Людмила Циганок. — В Європі комунікації модернізували. Труби не виділяють залізо та іржу. В Україні їх прокладали минулого століття, вони зношені. На сполох треба бити зараз. Це питання не зрушує з місця через брак коштів. Влада швидко змінюється, не береться за тривалі проєкти.
Вода в селах не чистіша за міську. Її забруднюють добрива, які просочуються в землю і воду.
— В місті водоканали доочищують і постійно перевіряють її, — каже Циганок. — У селах цим ніхто не займається. Друга проблема — вигрібні ями. Їх ставлять поряд із криницями, з порушенням екологічних і санітарних вимог. Мають бути не ближче 30 метрів.
Найкорисніша вода — природна, на яку не впливає діяльність людини.
— Така містить необхідну кількість мінералів і мікроелементів, що забезпечують життєдіяльність людини, — говорить Людмила Циганок. — Якісна вода — прозора, без запаху та смаку. Бутильована від неперевірених виробників не відрізняється від бюветної.
Щоб уникнути екологічної катастрофи, воду потрібно економити й не забруднювати.
— Перший крок уже зробили — заборонили фосфатовмісні мийні засоби, — додає. — Наступний — зведення очисних. Бо скоро питимемо стічну воду. Третій крок — підземні води мають використовуватися лише для пиття, а не для промисловості. Четвертим слід заборонити добрива, що не відповідають європейським екологічним стандартам. Потім модернізувати водоканали. Чиста вода має бути дорога. Тоді люди почнуть її економити.
— Воду з надлишком заліза не можна споживати, — розповідає столичний терапевт 57-річна Наталія Гордієнко. — Така має жовтий колір. Залишає осад у трубах, псує посуд. Виводить з ладу чайники, крани, бойлери.
Жовтий наліт видно на стінках ванни, умивальника, унітаза.
— Осад залишається і на зубах, слизовій оболонці рота. Людина відчуває присмак заліза, — продовжує. — Його надлишок шкодить шлунково-кишковому тракту, нервовій системі, щитоподібній залозі, печінці. Зростає ризик раку. Така вода провокує алергії, дерматити.
Також шкодять нітрати. Потрапляють у воду з фекалій, трупів тварин.
— Вода з нітратами знижує імунітет, — веде далі Наталія Гордієнко. — Якщо розводити дитяче харчування водою з колодязя, що містить нітрати, дитина може отруїтися, задихатися. Їх неможливо відчути на смак і запах.
Небезпечними називає фосфати, що входять до складу мийних засобів.
— Якщо вода хоч трошки піниться, її не можна пити, — додає. — Фосфати шкодять всьому живому. Можна глянути на Дніпро із цвітінням синьо-зелених водоростей. Там все гине.
Хлорована вода становить менше загроз.
— Хлор вбиває бактерії. Його надлишок у тій кількості, що є у воді, не шкодить людині, — каже Наталія Гордієнко. — Хіба дає неприємний запах. Щоб його позбутися, воду можна відстояти.
Кип'ятіння знищує лише бактерії. Фосфати, хлор і нітрати залишаються.
1 
1
Коментарі