Відбувається найбільш цинічна атака на мову за два останніх роки

Слова Потураєва про те, що втручання в мовне питання не планувалося, а поправки є захистом інформаційного простору від росіян – цілковита неправда. Наразі стаємо свідками найцинічнішої атаки на мову за два останніх роки.

Поправки Потураєва до законопроєкту №4107 опубліковано і всі можуть з ними ознайомитися та проаналізувати. З їх допомогою хочуть здійснити брутальний реванш і повернути телебачення до правил гри, які існували до ухвалення мовного закону. Телеканали повністю виводяться з-під дії закону про мову і регулюватимуться законом про телебачення і радіомовлення та іншими законами, які не захищають української мови.

За поправками Потураєва телеканали звільняються від вимог мовного закону не лише щодо показу фільмів українською, а й про рекламу та передвиборчу агітацію українською. Регулювання телеканалів стосовно показу фільмів із забороненими артистами-путінцями у поправках Потураєва підводиться під критерії закону про кінематографію, а ті критерії значно слабші, бо дірку у законі про кінематографію для "улюблених" радянських артистів-путінців зробили спеціально ще раніше. Так на екрани повернуться радянські фільми з артистами, які відкрито підтримали агресію проти України.

Вочевидь політик обстоює інтереси свого керівництва та проросійського телевізійного лобі. Попри війну, телеіндустрія в Україні продовжує виробляти російськомовні фільми та серіали для Росії. Зокрема, про "героїчних" російських "правоохоронців", силовиків, працівників органів. Їх показують в Україні в майже незміненому вигляді, інколи замиливши державну символіку РФ. Вважають, що нашого глядача усе це має влаштовувати.

Ці фільми та серіали сприяють русифікації та пропагують "русскій мір" і відповідні "цінності", Глядач, який їх бачить, вважає, що мова йде або про саму Росію, або ж про якусь зденаціоналізовану країну, яка перебуває під її колоніальним впливом. Чи про "спільну" країну, в який живе якийсь "спільний народ", що говорить російською. Ця ситуація неприйнятна і ганебна. Вона ображає почуття багатьох українських громадян, які зазнали лиха від російської агресії. Але ж тут ідеться про мільйонні прибутки, тому багато українських телеканалів і продакшенів працюють на російський ринок. Наприклад, "95 квартал" не так давно продав Росії декілька фільмів – "Папік", "Слуга народу", а канал 2+2 продав серіал "Звонарь" телеканалові збройних сил РФ "Звєзда". Це не поодинокі випадки, а системна бізнесова діяльність.

Немає бажання. Індустрія не хоче навіть перекладати свій контент для України українською, не хоче витрачатися. Хоча він і не дорого коштує. Вдають, що України і мови не існує, а є спільний російськомовний простір.

Раніше переконували, що немає українських фільмів та пісень. Розповідали, що дублювання українською фільмів для кінотеатрів знищить бізнес. Коли запровадили квоти, виявилося що пісні є і люди їх залюбки слухають. Коли почали фінансувати українські фільми, виявилося, що люди їх охоче дивляться. І дублювання українською ніяких проблем не викликає. Бізнес від цього не вмирає, але платівку заїло. За спробами звільнити телебачення від української мови стоять потужні сили і йдеться про великі кошти "з-за порєбріка". Їх не хочуть втратити, тому йдуть на такі втручання, атакуючи закон про мову.

Так, необхідність "відтермінування" показу фільмів українською мовою у законопроєктах 5554 та 5554-1 їх автори намагаються обґрунтувати пандемією коронавірусу. Але якщо глянути на останні релізи наших телеканалів і продакшенів, то побачимо, що під час пандемії вони без проблем знімали російськомовні фільми, які зараз анонсують і виводять на екрани. Водночас, розповідають, що україномовні фільми неможливо знімати через карантин. Це не витримує жодної критики.

І справа тут не тільки в грошах. Представники теле- та кіноіндустрії, які на восьмому році війни лобіюють співпрацю з Росією, які продовжують виробляти російськомовний продукт для Росії та русифікувати ним українців – це люди, які не мають національної гідності або є ідейними "русскомірцями".

Законопроєкт №3717 – це лобіювання інтересів окремих російськоцентричних ректорів, які не здатні забезпечити викладання державною та англійською мовами для іноземців. Автори проєкту переважно з Харківщини. Свою ініціативу пояснюють тим, ніби є попит на навчання російською мовою, тому Україна має конкурувати з іншими країнами і надавати такі послуги. Хоч автори ніби то й прописують, що заклади, які навчатимуть іноземців, мусять забезпечити також знання ними української мови. Але це також окозамилювання і спроба приховати справжню мету проєкту. Адже в законодавстві про мову і так діє норма, яка зобов'язує заклади вищої освіти давати знання українською мовою "в обсязі, що дає змогу провадити професійну діяльність у вибраній галузі з використанням державної мови". А вони хочуть внести зміни зовсім не для того, щоб підтримати українську мову, а саме для того, щоб навчати студентів-іноземців російською.

В законопроєкті російська прихована під словом "іноземна". Чомусь автори посоромилися написати прямо, що хочуть повернути саме російську в освітній процес. Чинне законодавство дозволяє викладати українськю і англійськоюю, а частину дисциплін – мовами ЄС. Тому легко здогадатися якої мови бракує авторам проєкту. Вони ж не планують викладати гінді чи арабською. 90% студентів-іноземців в Україні – з-поза меж колишнього СРСР. Решта – переважно з тюркомовних країн-республік колишнього СРСР. Вони або взагалі не знають російської, або ж знають її погано. Якщо мову їм однаково доведеться вчити з нуля, то чому ж не навчати їх українською?

Автори та лобісти проєкту говорять про те, що викладанням російською намагатимуться зберегти конкурентоздатність української освітньої системи. Та навчання англійською є більш затребуваним у світі. І якби відповідні вузи змогли забезпечити англомовне навчання, то мали би більше грошей і можливостей для розвитку. Викладачі покращували би власні знання з англійської, публікувалися б у авторитетних міжнародних наукових виданнях. За деякими дослідженнями, близько 98% наукових статей нині публікується англійською мовою.

Лобісти російської хочуть, щоби все йшло по старих іржавих радянських рейках. Можливо, молоді викладачі хотіли б долучитися до англомовного наукового світу, а їх змушують йти шляхом пенсіонерів. Вони будуть змушені писати російськомовні методички, підручники і викладати дисципліни російською. За таких умов уже матимуть менше часу готувати аналогічний курс і читати його англійською.

Дехто легковажить, вважаючи, що зміни, запропоновані законопроєктом 3717, стосуються лише іноземців і мало вплинуть на Україну. Але вони вплинуть не лише на збереження російськомовних практик в університетах, а стримають розвиток української науки.

Росія щороку вкладає мільярди для поширення російської мови, культури, освіти за кордоном. Має для цього державні структури "Россотрудничество", фонд "Русский мир", які просувають російську мову та культуру по всьому світові, організовують навчання, проводять заходи, створюють привабливий образ "русского міра", виховують друзів Росії і потенційних агентів російського впливу. Засвоївши російську, іноземці починають сприймат інформацію лише з російських джерел, більше піддаються впливові пропаганди. Бачимо, що це покращує сприйняття Росії у світі, дозволяє виправдовувати злочини проти інших країн та в самій Росії. Україна, якщо вона погодиться навчати іноземних студентів російською, буде задурно допомагати Кремлю. А якщо студент-іноземець потім залишається в Україні, отримуємо ще одного громадянина "русского мира".

В стратегічному вимірі цей законопроєкт просуває інтереси Кремля, стримує розвиток української науки, викладацького складу і зменшує конкурентоздатність нашої системи освіти. На ці моменти потрібно звертати увагу.

Своїми постійними атаками на мову "слуги" працюють на виснаження. Чекають, поки суспільство втомиться і припинить опір. На ці ініціативи уже було багато реакцій та звернень від громадян, громадських організацій, експертів. Висловився проти і уповноважений із захисту державної мови, представники діаспори, медіа.

Закликали не нищити українське кіно, не русифікувати телебачення й знані українські кінематографісти. Якщо лобістам вдасться звільнити телебачення від українсьої мови та фільмів, то українським акторам, кінематографістам доведеться й далі сидіти без роботи або вдовольнятися принизливими другорядними ролями в третьосортних фільмах для Росії.

Українська мова досі не зайняла на телебаченні місце, яке належить їй по праву. Зокрема, за нещодавнім дослідженням секретаріату уповноваженого із захисту державної мови, 2/3 серіалів на провідних телеканалах – російськомовні. Та замість виконувати мовний закон і поступово відроджувати мову, його намагаються знищити і законсервувати русифікацію. Обурення громадянського суспільства, численні звернення, пікети – ігноруються як авторами антимовних проєктів, так і керівництвом партії влади.

Основна причина полягає в тому, що президент і його оточення – вихідці з російськомовної медійної сфери, які все життя виробляли російськомовний продукт для Росії. Зрозуміло, що це їхні бізнес- інтереси. Саме тому це все і відбувається. Але влада має пам'ятати трагічний досвід попередників-регіоналів, які теж вважали, що можуть шкодити мові і їм минеться.