пʼятниця, 10 серпня 2012 09:39

Російськомовність Києва тримається на міфі

Автор: намалював Дмитро Скаженик
 

Неодноразово чула розповіді про всуціль російськомовний Київ. Щоразу дивуюся таким твердженням. А чи про один і той самий Київ ми говоримо? Звідки взагалі існують думки про те, що столиця тотально зрусифікована та ще й має російську рідною?

Я народилася і виросла в серці Києва: на Хрещатику. Тут же народився і виріс мій батько. Його батьки отримали кімнатку в "будинку з зіркою" навпроти ЦУМа ще коли були геть молодими. То були часи, коли квартирний бум ще не почався, і українська інтелігенція жила в центрі, а не була витіснена крутеликами на виселки.

Мої батьки - обоє художники. І як "тусовочні" люди мали просто шикарне коло спілкування, свою величезну компанію, представлену художниками, письменниками, журналістами, фольклористами, музикантами і композиторами, антропологами, археологами… Доволі гарний зріз, щоправда, суто гуманітарний. Згадуючи спілкування на виставках і в галереях, на кухнях та в майстернях, я пам'ятаю здебільшого українську мову. З маминого боку була лише одна російськомовна художниця, а з татового – ювелір. Тож я виростала у цілковитій переконаності: моє місто - україномовне. І тільки з віком зрозуміла, що українська - мова "у вигнанні", мова внутрішнього вжитку.

Днями я розпитала україномовних друзів-киян про дитинство. Більшість з них насмілились на "зовнішню українську" лише за часів студентства.

"Коли ми почали зустрічатися з твоїм татом, то на людях говорили російською, а вдома - українською. Постійно насаджувалася думка про те, що українська - непрестижна мова. Але коли ми поступили на навчання у Львові, це нам сильно змінило сприйняття. І повернувшись до Києва ми перейшли на українську", - розповідає мама.

Але оте правило "на людях - російською" працювало майже скрізь. Навіть ми, діти в школі, вважали за крутість говорити не своєю мовою. Це було як нанести "бойовий макіяж". І внас, і в дорослих. Йдеш у ЖЕК – російською. Сваришся в магазині через неякісний товар - російською. Йдеш до незнайомців - теж "по-городському". Українська лишалася мовою родини, друзів, коханих. Та й те… Кохані нескоро зважувалися відкритися і говорити по-своєму. Тавро "селюк" так довго і старанно насаджуване на україномовних, відлякувало. Престижніше було вдавати з себе рускоговорящєго, ніж показати свою українську. Багато хто навіть не знав, що його колега чи бойфренд вдома говорить не російською.

Коли мені було 13, я отримала листа зі "свого" села. Там я жила 3 роки, бо, на думку батьків, екологічно чиста Полтавщина мала гарно вплинути на міську дитину. Там я мала двох подружок-близнючок, які раптом вирішили мені написати. Витягаю листівку і читаю листа. Російською. З купою помилок, але російською. Це після того, як три роки ми з ними "балакали" по-нашому. На моє закономірне питання "????" дівчата, соромлячись, відповіли: "Ну, ти ж з Києва.. Ми думали там всі російською. Ми думали, у вас не прийнято по-вкраїнські балакать".

Днями я розпитала про дитинство україномовних друзів-киян. Більшість з них перейшли на "зовнішню українську" лише за часів студентства. Російська стабільно вважалася "публічною", широкого вжитку.

Вдома ми тролили один одного: "Тату, а він в школі говорив по кацапськи". І всі: "Фуууу!" В траспорті спершу було стрьомно говорити "на зупинці, будь ласка". А на курсі четвертому хлопці вже дивувалися, коли я сказав, що колись говорив російською.

"Батьки говорять українською, але за межами дому з чужими людьми - російською. У школі я задавала питання батькам, чому ми говоримо українською (малося на увазі саме в сім'ї), а всі довкола - ні? Вони сказали, що якщо хочеш, говори російською, ми не проти. Я так спілкувалася до університету, а вже в університеті перейшла на українську повністю", - розповідає журналіст Тетяна Плавська-Ткачук.

"У мене в дитинстві українська - з батьком, родичами... А в школі серед однолітків практично ніхто не ризикував спілкуватись українською, із моїх знайомих знаю тільки одного такого. Інша справа - коли люди вступають в універи і бачать таких самих людей, що спілкуються українською. Тоді бажання саме собою прокидається і на українську переходиться навіть із колишніми знайомими" - ділиться спогадами філолог Сергій Бочечка.

Деякі друзі згадують, як батьки свідомо шукали для них можливість вчитися українською. "Власне я трохи з інтернаціональної сім'ї, батько зі цікавим східним корінням, але корінний киянин. Він страшенно симпатизував українській культурі, мама - українка... - розповідає художниця Анжела - В сім'ї панувала багатомовність. Мене відвели, вірніше відвезли в українську школу, за 7 зупинок... Бо це тоді була рідкість - українська школа. Пам'ятаю насмішки від однолітків за те, що їздила в українську школу".

Богдан Гдаль, веб-дизайнер: "Мене на Деміївці тато здав в україномовний клас, чи не єдиний у 89-му році. Врешті, всі ті однокласники, в яких батьки майже поголовно україномовні, говорили практично тільки російською. Вдома ми тролили один одного.. Наприклад, сестра приходить додому і каже: "Тато, а він в школі говорив по кацапськи" - І всі: "Фуууу!!" Потім думаю, чого я маю себе ламати? І вирішив шо тепер тільки українською. В траспорті було якось стрьомно спершу говорити "на зупинці, будь ласка". Потім звик. А на курсі четвертому хлопці вже дивувалися, коли я сказав, що колись у школі говорив російською".

Який з цього можна зробити висновок? Російськомовність Києва - міф. Дійсність - те, що українську робили "непрестижною" для міста. Багато людей, які спілкувалися між собою роками, потім з подивом дізнавалися, що вони є одномовцями. Зараз українська стає мовою свідомого вибору. Мовою еліти, в той час як "низи" тотально зросійщуються під дією суцільно російськомовної масової культури. Звісно, як багатонаціональне та багатокультурне місто Київ у принципі не міг бути монолітним у плані мови. Але коли якийсь знавець "розписується" за мову всіх киян, хочеться обуритися: "А чого це мене не порахували?!".

Зараз ви читаєте новину «Російськомовність Києва тримається на міфі». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

378

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути