Від страхування до пошиття тентів на вантажівки: бізнес-історія колишніх переселенців

6

Фото: Надано Оленою та Олексієм Винокуровими

За рік можна опанувати нову для себе справу та напрацювати репутацію й отримати велике державне замовлення. Доведеться багато вчитись на власних помилках. Гроші на обладнання можна отримати від міжнародних фондів. Про це Gazeta.ua розповідають Олена та Олексій Винокурови з Сіверськодонецька. Вони створили підприємство з пошиття торгових наметів і тентів для вантажівок.

"Після повернення до Сіверськодонецька півроку думали над тим, яку справу розпочати та чим займатися, - згадує Олена, - Ідею підгледіли. У місті мають попит торгові палатки, шатри, зонти для літніх майданчиків. На останні гроші купили швейне обладнання для середніх та важких тканин. Справа пішла, замовлення надходили з різних регіонів".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: З дизайнера у столяри: жінка створює стильні вироби з дерева

Рік напрацьовували досвід і репутацію. Іноді у молодої фірми цікавилися, чи виготовляють тенти на кузов вантажівок. Однак, цієї послуги не було, оскільки тенти роблять з ПВХ, полівінілхлориду  його не шиють, а паяють. Це змусило замислитися над розширенням послуг.

 

"Відкрити цех з роботи з ПВХ ми змогли завдяки гранту Програми Розвитку ООН в Україні та уряду Польщі. Нам дали 222 тисячі гривень. Це була справжня революція", – розповідає Олена.

Шиють з тканини та паяють з ПВХ наймані працівники. Але власники бізнесу й самі були змушені досконально вивчати технологічні питання. Багато читали, дивилися освітні відео в інтернеті.

"Було дуже важко. Вчилися з нуля, наступали на усі граблі, які тільки можна. Та зрештою, доки сам не зробиш – не навчишся. І тепер, коли беремося до нового виробу, збираємо консиліум, міркуємо разом з робітниками", – каже Олексій.

 

Підприємство Олени та Олексія вступило до Торгово-промислової палати. Вони подали заяву на реєстрацію товарного знаку "СпецТент". Саме у ТПП порадили подати тендерні пропозиції у системі Prozorro.

"Я думала, в нас з тендерами все так, як було раніше – людина зі сторони нізащо не отримає підряд. Можу сказати, що я помилялася. Наприкінці 2017 року ми отримали контракт на пошив чохлів для половини атракціонів харківського Центрального парку культури й відпочинку. Це був перше велике замовлення, та ще й на нові вироби, а не на звичні торгові палатки. Ми хвилювалися, чи зможемо, але все вийшло", – розповідає Олена.

Далі – контракт на пошив наметів для Міністерства оборони України на суму 500 000 гривень. Подружжя каже, що це була найскладніша робота, бо в наметах довелося комбінувати тканину з ПВХ та враховувати купу нюансів. Також для Міністерства компанія робила сумки для інкасації.

 

"Усе, що заробляємо, вкладаємо знов у справу. Раніше купували матеріал під конкретні замовлення, а це – кілька днів на доставку ПВХ чи тканини. Клієнти не бажають чекати. Тому беремо матеріали рулонами, хоч це й дорого, напрацьовуємо склад. Фактично ми "накачуємо" зараз бізнес грошима", – ділиться Олексій.

Сьогодні в компанії працює чотири людини, а середня заробітна плата працівників - 5300 гривень. Відзначають, що не вистачає цеху з виготовлення металоконструкцій. Планують його відкрити до кінця року. Також Олена та Олексій думають про придбання широкоформатних принтерів для друку на тканині та ПВХ. Це обладнання, за десятки тисяч доларів подружжя поки що придбати не може, але налаштоване рішуче.

"Ми прагнемо опанувати всі види робіт. Це буде однією з головних переваг перед конкурентами. А 1-2 листопада ми представимо свою продукцію на бізнес-виставці "Cхід-Eкспо – 2018" у Львові. Чекаємо там близько 100 підприємців з Донеччини та Луганщини, які презентують свої бізнеси, а також багато потенційних ділових партнерів з Західної України. Сподіваємося встановити нові ділові зв'язки між підприємцями з різних регіонів", – впевнена Олена.

 

До війни Олена та Олексій Винокурови надавали консультації з банківських послуг, кредитування та страхування. У мережі було 20 точок в Луганській та Донецькій областях й понад 30 співробітників. На початку озброєного конфлікту подружжя переїхали з Сєверодонецьку до Харкова, і повернулися до рідного міста майже через три роки.

×